Відгори в мені, чуєш?
Хоч я й боюся твоєї втрати,
Мов неминучої власної «страти»
На площі Ринок, посеред лиць
Убивць, що жадібно ждуть розплати
За помилкИ, про які не варто
Казати вголос…чи бодай знати…
Та я жадаю тієї втрати,
Я потребую тієї втрати,
Бо серця світ розіб’ється навпіл,
Якщо вдивляючись в «спраглий» натовп
У нім помічу й твоє між лиць…
Тож відгори в мені, відгори.
Знаю, не віриш в можливість втрати
І в своїх вчинках не бачиш зради,
Й нехай… Очима у небосхил…
І вже не ранить ні ти, ні натовп,
Ні навіть те, що тобі начхати.
Перед очима – лиш небосхил,
Перед твоїми – лиш хмари з вати
Й той день,як вперше мене зустрів…
Львів ж звісно зовсім не винуватий,
Що попід тінню його дахів
Не випрохавши тієї втрати
Я стану неквапом задихатись
Тут, в місті колій й старих будівль.
Та ти не чуєш…і все гориш…
Ти все продовжуєш блазнювати
Й те світло в тОбі знедавна слабне
Й лягає в сутінки долілиць…
Так, ти продовжуєш дорікати
За помилкИ, про які не варто
Навіть уголос… бо й це болить.
Я так жадаю тієї втрати,
Я так прохаю тієї втрати,
Мене ж не чують ні ти, ні храми,
Ані вчорашня іще блакить.
Ми стали гніву твогО рабами,
Бач, дим здіймається догори?..
...Він так хронічно і бездиханно,
Він так неспинно та неослабно
Немовби вічність в мені горить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=758059
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.10.2017
автор: Христина Рикмас