Вона буває непривітна,
Вона підходить непомітно…
Загляне в сад.
Вона ще гарна, та безсила,
Бо вітер обламав їй крила –
І не вернеш назад.
Вона ще тепла, та вже боса,
Опале листя вітер носить,
Укривши світ.
А погляд пташкою полине
До літньої жаркої днини –
За сонцем вслід.
Не хочеться впускати осінь.
Там – сонце ясне, неба просинь,
А в ній – туман.
І безнадійний сум дороги,
І біль сердечної тривоги,
Й душевних ран.
Холодна, мокра, прикра осінь
Гнітить думки мої ще й досі,
Тривожить сни.
І мокрим листом накриває,
З зимою-сестрою ховає
Привіт весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757809
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2017
автор: ЮНата