Простоволоса осінь ходить боса
Сумним, журливим садом між дерев.
Сльозлива та вразлива. Безголоса.
Самітніша з самотніх королев.
Багрянцю й золота у неї доста,
Вуаль зі срібла ніжних павутин,
Та загубила черевички осінь,
Тепер їх в листопаді не знайти.
То винне літо бабине. Літепле.
То винен звабник. Вітер-жартівник.
Забрав з собою та й подався степом,
Із сердцем осені назавжди зник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757493
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2017
автор: Olyana