Дивлюсь як досі не знайомий дах
Пускає слюні на мої кросівки,
На спину. Я всього одна з невдах ,
Що доля їх здувати з вас пилинки.
Плакси-будинки, слинявий асвальт
Все це потроху убиває моє Я.
Куди іти? Навіщо? Наче жарт...
Ворожа територя Земля.
Тут брешуть книги і гризуться стіни ,
А люди стали часом заміняти меблі ,
Зате всім меблям вистачає віри,
І лише я не знаю навіщо їх тут треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757487
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.10.2017
автор: Женя Савчук