Ти, любий друже, певно чув розмову,
Що світ наш починається зі слова,
А може з діла – вічне сперечання,
Не вір, світ починається з кохання!
Великого гарячого, як сонце
І в кожне загляда воно віконце,
Зігріє всіх і кожного освітить
Аби лиш ми навчилися любити.
Ти чув, мабуть, що так бува на світі
Покинуті напризволяще діти.
Продовження кохання це дитя,
А ми отим коханням на сміття,
Такі нам не потрібні результати,
Гадаємо: убити чи продати?
Є трішки інший варіант – відмова,
В житті така історія не нова,
Але замислись хоч би на хвилинку,
Що в світі жде оту твою дитинку?
Приниження постійні у притулку,
Запитання, кому подати руку,
Коли нікого рідного немає,
Коли ніхто на тебе не чекає?
Та що ж це діється? Куди ж це ми ідем?
Багато втратимо, а що взамін знайдем? –
Розпусту, пристрасть, любощів отруту?
Чи не пора подумати, збагнути…
Бо є ж піднесене кохання, платонічне,
Лише воно красиве, сильне, вічне,
Оспіване в легендах і піснях,
Жарким вогнем палає у серцях!
Кохай та так, щоб від твого кохання
Земля світилась, наче зірка рання!
І щоб на нашій сонячній планеті
Лиш бажані на світ з’являлись діти!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756103
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2017
автор: Пелепей Тетяна