МАМИНІ СИНИ

Відлітає    «курли»  у    далекі  краї,
Біля  хвіртки  стоїть  стара  мати.
Виглядає  з  дороги  в  тривозі  синів,
Їх    втомилася  мама  чекати.

Якби  птахи  оті  проронили  з  небес
По  пір’їнці  для  рідної  неньки.
Полетіла  б  вона,  бо  живе,  наче  перст,
Хоч  ослабли  вже  крила  старенькі.

Діточки  дорогі,  лине  ваше  «курли»,
Та  не  бачу  вас  рідні  синочки…
Чи  живі,  а  чи  в  полі  чужім  полягли,
Я  вже  вишила  ваші  сорочки.

Небеса  мовчазні,  лише  лине  «курли»,
Не  турбують  сини  свою  неньку,
Їх  би  крила  давно  на  поріг  принесли,
Де  живе  їхня  мама  старенька.

А  допоки  земля  у  вогні  і  крові,
Мають  землю  свою  боронити.
Вони  варту  несуть,  бо  вони  вартові,
Ненці  треба  лиш  Бога  молити.

Щоб  їх  кулі  минали,  «осколковий  град»,
Мирний  спокій  вернувся  до  хати.
Повернуться  сини,  повернуться  назад,
Недаремно  чекає  їх  мати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755837
Рубрика: Присвячення
дата надходження 17.10.2017
автор: Віталій Назарук