[i]Ми зупинилися точнісінько у дверях,
Я йшла на вихід ти ішов на вхід.
І як буває у життєвих каруселях
Всесвіт на мить сповільнює свій хід.
Лише на мить в холодному повітрі
З’єднались подихи енергетичних тіл
І в гармонійній мішаній палітрі
Сплелися ниті початкових тіл.
Тебе не бачила і тільки відчувала.
Ти був на відстані моїх жіночих рук.
Здавалося на тебе я чекала
Життям робивши лиш для тебе рух…
Та мить назавжди щось в мені змінила.
…………………………
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755510
[/i]
[b] Незабутнє[b][/b][/b]
Зустрілись ми у дверях, пам’ятаю…
Ніхто із нас не бачив знака «Стій!»
Неначе божевільних два трамваї
Назустріч йшли по колії одній.
Лише на мить з’єдналися тілами.
Точніш – лобами. Та яка це мить!
Аж Всесвіт весь замиготів зірками!
Ніколи Всесвіт так не миготить…
Не бачила, та якось розуміла,
Що поруч доля, і що доля – ти.
Її спіймать навпомацки хотіла,
Але твої розвіялись сліди.
Ця мить шалена щось в мені зламала…
На лобі гуля, на очах – синці.
І довго чоловіка я шукала
З прикметами такими ж на лиці.
Та марно. Не спинити каруселі.
Ти мабуть мав тоді з собою лід.
…Зустрілись ми точнісінько у дверях,
Ти йшов на захід, я ішла на схід...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755615
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 16.10.2017
автор: Akimova