Україно, чому печаль по тобі з'їдає,
сльозою бринить?
Чому в наших долонях,
ти не маєш спокою?
Хіба ж літами не заслужила,
хіба мало терпіла.
Ти, як та багатостраждальна жінка
з сумними очима,
дивишся на кров пролиту Віками.
Та чи ж мало її було, щоб ще і в наш час,
поливаємо Землю свою повсякчас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754697
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.10.2017
автор: Svitlana_Belyakova