Пізня осінь на серці лишає рубець
Та оголює сутність живу прийдешню.
По сумирнім садку я іду навпростець,
Чіпляється погляд за тонку черешню.
Прикривається гіллям та дрібно тремтить,
Вітер шарпає крону, бач, бо не йметься.
Шарудить залюбки, ніби скиглить, шумить,
По хвилі міняє тональність, сміється.
Чи то над собою, чи над тим, що навкруг,
Квіти духмяніють у барвах яскравих.
Безневинно біліє мальований круг,
Вертає до витоків, Богом нам даних.
10.10.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2017
автор: Валентина Ланевич