Дощ змиває дороги,
змиває стежки
по яких ходять
люди,
змиває із вікон
силуети масивні,
які ти малювала
в Квартирнику.
А вино затихло
на твоїх устах,
на твоїх палких
та пахучих устах
до яких хочеться
торкнутись
та поцілувати,
тебе обійняти,
відчути,
зігріти.
Не спати.
Гуляти постійно ночами,
тими стежками,
які забрав із собою дощ.
А тепер цілий вечір
належить нам двом
і хоч життя одне,
та мені б хотілось
прожити його з тобою.
Щоб дощ й надалі
омивав після нас
ту дорогу,
ту стежку,
по якій ми йдемо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=754126
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2017
автор: Arthur Savchuk