на початку бог сотворив був світ: пустка й порожнеча,
пустка й порожнеча;
і темрява лежала на лику глибин.
і постали люди, й борсалися вони в муках,
до бога руки простягаючи сліпо,
та намарне, бо людина – створіння марне,
і без бога вона – пух кульбаби на вітрі:
її несе,
і не має вона, де їй впасти та прорости.
і ходили вони за світлом, і ходили за тінню;
і світло провадило їх до світла,
а тінь – до пітьми.
вклонялися зміям, камінню й деревам,
вклонялися духам,
що нижчі, ніж ніщо:
гукали до життя, що поза життям,
в захопленні, бо то не від їхньої плоті було:
пустка й порожнеча,
пустка й порожнеча;
і темрява лежала на лику глибин,
і дух ширяв над водами.
і люди ті, що ходили за світлом,
і знали про світло,
знайшли собі ясну, високу віру;
ця віра добра була,
і вела їх від світла до світла
до пізнання добра та зла.
але те їхнє світло огорнула пітьма,
і задушила його.
як повітряні обшири помірного моря
пронизують гострі північні вітри,
так їхнє світло пошматувала пітьма.–
так вони краю дійшли, де смерть
з мерехтінням життя замішалася,
і були вони в серці своїм, і такі на виду,
як маленька дитина, що померла з голоду.
вони встановили молитовні колеса,
і зреклися життя, і стали вклонятися мертвим;
вони встановили творити відправи,
забуті давно: такі,
як вітер пересипається піском на березі,
такі, як сніг на вершині горба:
сніг, що з першим вітром звіється;
і було:
пустка й порожнеча, і пустка й порожнеча,
і темрява лежала на лику глибин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=753283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.10.2017
автор: Crystal view