слово господнє мені об'явилося, й каже:
о безталанні міста вигадливих людей,
о нещасне покоління просвітлених провідників,
заблуканих у власних хитромудрих лабіринтах,
проданих за власні гроші й сподівання!
я дав вам руки – й ви відштовхуєте вашу правдиву працю;
я дав вам мову – й ви лиш сперечаєтеся до нестями;
я дав вам закона – й ви створили законодавчі комісії;
я дав вам уста – й ви ними лиш плямкаєте й цілуєтеся;
я дав вам серце – й ви вправляєтеся в байдужій недовірі;
я дав вам вільну волю – й ви завжди обираєте
між даремним ваганням та безрозсудними вчинками.
багато кому до вподоби писати й друкувати книжки,
багато хто бажає читати своє ім'я на книжці,
та ще більше таких, що читають самі лиш прогнози погоди.
багато хто з вас читає, але не слово боже;
багато хто з вас будує, але не храм господень.
й чи збудували в ви мені з гофрованої бляхи?
– ні, а хіба зберігати й копичити
вашу літературу.
перший голос:
лемент від сходу:
що нам робити на березі біля згорілих кораблів?
чи ти покинеш народ, забудькуватий і забутий,
в праці, чи в гульні, чи так – в заціпенінні?
ось наші житла:
розбитий комин, голі стіни, верху нема,
всередині – купа іржавого мотлоху;
на вулицях – звалища битої цегли,
й цап шолудивий скаче,
де моє слово мовчить.
другий голос:
лемент від півночи,
від заходу і від півдня,
звідки приходять ці тисячі
до часохранимого міста,
де мій голос мовчить;
в краю лобелій, кипарисів і тенісних фланелів
риють нори кролі, все поросло колючками,
і квітне кропива на всипаних жорствою
майданчиках для гри;
лиш вітер скаже: "тут були порядні
безбожні люди. все, що по них лишилося –
порепаний асфальт подекуди з травою
і тисяча загублених м'ячиків для гольфу".
хор:
ми будуємо даремно, якщо не з нами бог.
хто глядітиме місто, як відвернеться бог від нього?
треба тисячу поліцейських, щоб правити вуличним рухом.
я не знаю, чому ви прийшли, і куди ви йдете ордою,
ви, ховрашки, і лемінги, й тропічні поросята –
та знаю, ви будуєте ліпше за тих, що без бога.
чи довіку нам переступати через уламки й руїни?
я полюбив твій дім, місце краси та святости,
я підмітав підлогу та прикрашав вівтарі.
там, де немає храму, там не буде людських домівок.
ви маєте притулки, заклади і установи,
облуплені апартаменти за ціну одного місяця
зі знижкою, коли в підвалі риють пацюки,
чи санітарні сумні каземати з пронумерованими дверима,
чи власний будинок, лиш трохи кращий, аніж в сусіда;
коли той, що прийшов, запитує: "що означає це місто? –
то ви так тулитеся, бо любите ближнього свого?",
що ви у відповідь кажете?
[i]– ні, то ми так тулимося, щоб заробляти гроші;[/i]
коли запитує: "то оце й є громада?",
ви не знаєте, як відповісти;
й він, хто прийшов був, повертається до своєї пустелі.
душе моя, будь готова завжди до того, хто так приходить,
будь готова до того, хто ставить такі запитання,
хто не зважає на змученість тих, що відвернулись від бога.
а повернулись до величі господньої мислі,
що накреслила це; й до його незбагненних дій:
до мистецтва, до винахідництва, до хороброго та героїчного
підприємництва – до всього людського, що втратило довіру.
запрягаючи землю та воду у ярмо, щоб служили йому,
обробляючи моря та вирощуючи гори,
поділяючи зорі на пересічні та вподобані особисто,
залучені до розробки концепції холодильника досконалого,
заручені з напрацюваннями в раціональній моралі,
замучені друкуванням книжок в кількості якомога,
креслячи плани щастя та жбурляння порожніх пляшок,
спохопившися після сплячки
і вдарившись в гарячковий захват,
ви маєте повне право називатися хто нацією, хто цивілізацією,
хто расою, хто навіть людською расою, –
так, ви забули дорогу до храму,
та не журіться, бо прийде той,
хто завжди приходить, хто пам'ятає добре
дорогу до ваших дверей. ти можеш
уникати життя все життя, та ніхто не уникне смерти;
ніхто не зречеться його – того,
хто завжди приходить
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752942
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2017
автор: Crystal view