Пiшли ми з кумом по гриби уранці,
Далеко в лiс зайшли удвох,
Я нic корзину, втомив чотири пальцi
Далi почуєте, хто лох.
Вовка боятися, - до лісу не ходити,
Люблять гриби за ніс водити.
Підходи у нас з кумом не безглузді, -
Ми не вживаємо китайські грузді.
Не вабила ніколи мікологія,
Да і навіщо мозок забивати,
У мене власна аналогія, -
Я білі від лисичок вмію відрізняти.
Недовго я ходив з ножем по лiсу,
За двi години, - жодного гриба,
Знайшов коробки передач кулiсу,
Ну а мене знайшла журба.
Сховалися гриби вiд мене,
Десь зникли навiть мухомори,
Мiй вибiр вкотре незбагнений,
За мною ходять вдачi непокори.
Порвав свiй одяг, впав, забив колiно,
Зате подихав свіжим оксигеном,
Впади, будь ласка, негаразди стiно,
Пiдтримаю себе гематогеном.
Порушив тишу кума крик,
Вiн був занадто пiдозрiлим,
Бiжить за ним якийсь мужик,
З грибом великим, бiлим.
Я став учасником забiгу
І бiль в нозi пройшла,
Побачили б ви чемпiонiв лiгу,
Із кума потекла смола.
Несправедливим був забiг,
Кум втратив рiвновагу,
Вiн луснув, як пiдсмажений горiх,
Вiддавши наздоганяючому перевагу.
Кує зозуля собi тихо,
Кум не пiдводиться з землi,
І як позбутися нам лиха?
Завмерла бiлка у дуплi.
Зозуля кукнула іще… затихла,
Як діти, ми в штани наклали,
Да і земелька під ногами рихла,
Ми жах з легенів випускали.
Кум дихав важко з переляку,
Трусились в нього руки й ноги,
А я в руках тримав гiлляку,
І тут … ведмiдь, мабуть, з берлоги...
Дивився жах на нас великими очима,
А цих очей було багато,
Секунд за 10 - метрів 200 за плечима
А кум летить не менш завзято.
Менi вдалося стрибнуть вертикально,
Тодi нiщо не дивувало,
І кум це робить теж оригінально,
У нього з організму все повипадало.
А серце, наче зупинилось,
Я бiг, як швидкiсний тарган,
Зi шлунку вниз щось провалилось,
Пiд деревом… стоïть кабан...
Я став частиною старого дубу,
Почав i видiляти хлорофiл,
Що знають користувачi Ютубу
Про жах, пиляючий навпiл?
Почувши пострiл iз рушницi,
Мій мозок серце запустив,
Не вистачало тут вовчицi,
А другий пострiл дуже засмутив.
Ковтаю вже суху я слину,
А кум кричати перестав,
Запам’ятав назавжди ту хвилину,
Коли, як листя опадав.
Тут розпочався дощ з грозою,
Не пощастило нам сьогодні із грибами,
Кум похлинувся власною сльозою,
І стало темно, наче в сраці у Обами.
Терпне рука одна i друга,
Дрозда хитає серця мого стук,
Це просто жаху лiсосмуга,
Хитається на гiлцi й крук.
На третiй пострiл я не реагую,
Мiй мозок його не сприймає,
Здалось, що я вже не iсную,
Не вiрив, що таке буває.
В судинах кров застигла,
Себе не дам я надкусити,
Перетравитись ïжа встигла,
І, як нiколи - захотiв я пити.
Кум мовив незрозуміле щось,
Почувши чергу з автомату,
Неподалiк пробiг великий лось,
Хтось кинув i гранату...
А вуха вiдмовлялися це чути,
Чекали вiд очей пiдтверджень,
Ми у страшенному полонi скрути
І перейшли кордони попереджень.
Усi тварини зникли водночас,
Не чутно стало стрiлянини,
На деревi я шостий час,
Не злiзу звiдси без драбини.
Мiй шепiт кум не чує,
Боюсь я перейти на крик,
А з дерева мене і буревiй не здує,
Лунає пострiл: це вже дробовик.
Пустив у землю я корiння
Та листя почало рости,
Пiдсилилось неподалiк ревiння,
Кум намагається по дереву повзти.
Згадав, коли я був маленьким,
Допомагав жукiв кропити,
А подих був таким свiженьким,
Я вдруге вчитимусь ходити.
Не відчуваю вже себе та тiла,
Настала справжня невагомiсть,
Волосся в кума швидко посивiло,
Скорiш за все втрачає вiн свiдомiсть.
Гранати вибух вже не налякав,
Ми це, нарештi, зрозумiли,
Тепер мій кум нікого не гукав,
Знайшли нас Робiн Гуда стрiли.
Росте собi травичка в лiсi,
А дiти водять хороводи,
І це не бic в ребро, - це вже ребро у бiсi,
Ми стали з ним частиною природи.
Мій вірш у власному виконанні з відео:
https://www.youtube.com/watch?v=YIYH5Zt3wt0
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752780
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 28.09.2017
автор: Napalm