нове тутанхамонове прокляття,
ще один юдин поцілунок вночі.
я прокинулася. зорі, сонні обвинувачі!
вони кліпали сонно. а ген там за синім обрієм
щось учинялося вже неприйнятне,
непристойне, бридке й страшне.
диявол всміхається сито. він спить. а мене
б'є пропасниця. він взяв був мене за руку.
він взяв мене, він з мене
зробив посміховисько. здохни, падлюко.
так я марила в цій пропасниці.
о, а колись я мріяла
опанувати небо! відверніться, святі небеса.
недоладна, не владна сама над собою.
все вислизає, все падає. кажуть: "яка краса" –
вони не знають, як
слід говорити з красою.
що ж? нехай я ніколи не знатиму,
що там було насправді в тім переддосвітнім страхітті,
коли навіть небо стало раптом криваве й брудне.
кажуть: "затемнення". – може.
у мене чи в цілім світі?
не каже ніхто, лиш ангел
– так, ангел тепер взяв за руку мене,
й каже: ходи зі мною
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=752426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2017
автор: Crystal view