Ірина Вовк. "ХОЛОДНО…"

Таки  не  по-буденному  вершить
над  нами  суд  блаженна  веремія  –  
Нам  жить  і  задихатися  ...    і  жить,
по-іншому  не  можем,  чи  не  вмієм?
Пропащі  ми  –  над  яром  летимо,
над  товщами,  гнітючо  навісними  ...
Для  чого  живемо́  –  куди  йдемо́!  –
обмерзлі  душі  з  крилами  німими  ...
Нам  гніву  благородного,  або
любові,  що  зове  і  замовляє  ...
Промов  мені,  бо  холодно,  журбо  –
бо  знавісніло  птаха  кружеляє  ...
Чигає  на  ошуканих,  на  нас,  
спонукує  пройти  крізь  темну  хащу,
навпомацки  брести  ...    напризволяще  –
і  по  піщинці  виміряти  Час!
Ми  –  покоління,  зібгане  в  юрбу
півлицарів,  півблазнів,  півгероїв  –
свою  добу  підняли  на  дибу
навально,  шквалом,  криком  ...  й  н  е  без  зброї  ...    
Крячить  над  нами,  кряче  вороння
понад  яри,  у  небеса  кипучі  ...
Ой  лишенько,  які  ж  бо  дні  гнітючі,
коли  живеш  і  дишеш  навмання!

...  Посеред  стуж  півзайшлої  мети  –  
терпіння  нам  ...  терпіння  і  тривоги  –
до  забуття,  до  краху,  до  знемоги  –
із  божевільнь    благої  німоти,
як  фенікс,  відродитися  і  йти  –  
на  плаху  до  кінця  ...  до  перемоги
над  нами,  слабосилими.  Земля
ще  наші  з  вами  тверді  переймає  –
і  ми  ще  є,  (хоч,  може,  і  немає),
бо  хтось  над  нами  плачно  замовляє  ...

...  Відлетна  птаха  клично  кружеля!  

(Зі  збірки  [b]"Семивідлуння"[/b].  -  Львів:  Каменяр,2008).        

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751960
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.09.2017
автор: Сіроманка