[i][b][color="#d41b1b"] Давненько я це написав...
Кравчучки уже зникли...
А горе?.. Поруч!.. Та розум
Потихеньку вже жевріє!....
Віра вмирає останньою...[/color]
[/b][/i]
[i][b][color="#691569"]Розквiтнув буйно ранок пурпуровий -
Ще один день ввiйшов в моє життя.
Що принесе вiн, день прийдешнiй, новий,
Перш нiж погасне, щезне в небуття.
,,Нiчого - скаже хтось менi похмуро -
Окрiм кравчучок, глуму i тривог.
Ще - мiтингiв - така вже в нас натура.
Про нас, мабуть, забув уже i Бог.''
Бог не забув - та заповiдi Божi
Нам всiм чомусь зовсiм не до душi -
Ми крадем, п'єм, сирiтськi долi множим,
Iз слiз i кровi чавим баришi.
Нас би спалить, як Вiн спалив Гоморру,
Потопом змить брехнi та кривди бруд -
Та Бог лиш розум людський у комору
Сховав, на тому завершивши Суд.
Без розуму ж - сюди! -туди! - нiкуди!
А час iде...А їсти хочуть всi...
Ми в гнiвi. Ми б'ємо себе у груди -
О, Боже! Чи ти є на небесi?
Ніхто не вкаже пальчиком на себе,-
Це й я злодюгу Дона взяв в вожді!..
Всім, як один, розумно жити б треба,
Не будем одностайні,- буть біді!..
Розквiтне новий ранок пурпурово,
Ще один день у праці промайне.
Й не будемо,- хто- в лiс, а хто - по дрова,
Країна свою долю дожене...
[/color][/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751776
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.09.2017
автор: Янош Бусел