Як я люблю туту восінь- всьо з полів збирати,
Ябка трістИ, груші- дички, на сушку складати.
Гриби з лісу Стефко носит, а я мариную,
Як сі свєта зачинают, то гості частую.
Того року!- каже Стефко- гарбузи вродили,
То юш свині будут їли- будут поросили .
Диньки миєм, ладно сушим- аж сі сміют кури,
Через зиму так смакуєм, би глисти не були.
Бо сі бою, би ті хроби завчасно не зіли,
Шкода Стефка і мене- жити дуже хтіли.
Звіз із полі гарбузи- сокиров лиж тєти,
Так рубає, як ті дрова, на Різдвєні свєта.
Трохи менчі відложив- до півниці носит,
А сусід сі тілько крутит і го сильно просит.
-Дай ми, Стефку, туті чуда, гроші ти заплачУ,
Так сі двоє юш регочут, жи мало не плачут.
Взяв у плахту кілька штук і поніс до хати,
Стефко всьо то закінчив- полігали спати.
Я встаю із рані перша- снідані зладити,
Господарку обійти, та хліба вмісити.
Встала м тихо, сі вдігнула, молитву змолила,
Аж сі дивлю- хлоп в вікні... кров застигла в жилах.
Вочи, писок- однакові, коло вуха свічка,
Я збіліла, як вапно- бо, ще темна нічка.
В нас недавно вуйко вмер- то прийшов напевно ,
Зи страху не розпізнаю- до холєри темно.
Клякла тихо під вікном, аби мі не видів:
- Шо ви, вуйку, хтіли ше? Іване Сверидів?
Вно мовчит, а я тим часом поносу дістала,
Поки з хати вибігала, всіх світих згадала.
Сіла тихо межи корчі, вилупила вочи,
Вуйко виджу коло мене тихо сі регоче.
Шо за кара мі спіткала, чи я зварювала?
Всюди вуйко- Милий Боже, я го поховала!?
На вікні, зи мнов у корчах- по усім подвіру-
Мені мову відняло, вже сі не підніму.
Так їм довго просиділа, аж сі збудив Стефко,
Як мі вздрів у наших корчах, у вочох сі змеркло.
Рух зробив, сусіда кличе- той ми віск зливає,
Стефко кругом мене гонит- ми вроки здоймає.
Сусід каже, жи то маски він зробив для сина,
А я клацаю зубами, як небожка- сина.
Каже:- Скоро буде свєто, туто з Гамерики,
Мені в вухах "Вічну паміть"співают музики.
Відійшла... зібрала хлопів на сімейну раду,
Всьо, шо хтіла, то сказала і дала пораду:
Тепер Стефку, будеш ти всіх чортів гонити,
В я їду на курорт, мушу си спочити.
- Не лишай мі моя Касю, я без тебе згину!?
- Та коханку си заклич- сусідку Марину...
ТІ ПРОЩАЮ, ЯК КСЬОНДЗ В ЦЕРКВІ- ВСЮ ТВОЮ ПРОВИНУ-
ТО Ж ШАНУЙТЕ, КОЗАЧЕНЬКИ, СВОЮ ПОЛОВИНУ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751241
Рубрика: Гумореска
дата надходження 19.09.2017
автор: Леся Утриско