Моя любове, сухолиста гілко.
Болить мені твоя плакуча мить.
Якби ж то з тебе сотворить сопілку…
Із небуття. Із праху. Сотворить.
Які безодні і які вершини,
Надхмарні замки, палі і коли́…
Нас розпинали ті, кого любили,
Нас воскрешали ті, кого кляли.
Де вороги, де друзі? – невідомо.
Бредеш наосліп, майже навмання:
Що звалось рідним – стало незнайомим.
Була чужою – думалось, «своя».
Відлетна птахо, сухолиста гілко,
Розталі замки, спалені мости…
Без жалю. Без ваги. Творись, сопілко!
А там – на безум. Збудься. І лети.
[i](З першої збірки[b] "Дзеркала"[/b]. - Львів:Каменяр,1991)[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750120
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.09.2017
автор: Сіроманка