Не можу дотягнутися до тебе
Крізь пелену давно прожитих літ.
Мене гука у вись безмежну небо,
Та на однім крилі який політ?!
Ти чуєш, як дзвенять у тиші зорі?!
А осінь як шепоче у траві?!
Проміння сонця – ниточки прозорі,
Збирають чисті роси степові.
Хіба не бачиш, як дрижать в повітрі
Від холоду спекотні, літні дні?!
Дивись, летять до нас верхом на вітрі,
Колись давно проспівані пісні.
А там на порцеляновій галяві,
Мішає Осінь фарби в казані.
Ти кажеш, що це все в моїй уяві,
Що просто лиш наснилося мені?!
Та ні ж, поглянь, он там солодку вату,
Рожевий вечір варить в небесах
Вмостився день на грушу кострубату
І міцно спить собі в густих гілках.
Ну як же так… ми разом так давно,
А зовсім різні бачимо світи…
Барвиста казка за моїм вікном,
Буденність сіру бачиш з нього ти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749711
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.09.2017
автор: Наталка Долинська