[b]ШЛЯХТАНКА МАРІЯ ПОТОЦЬКА - "ТРОЯНДА З ФОНТАНУ СЛІЗ"[/b]
Окремою гілкою цього хронологічного дерева слід розглядати [b]Кримське ханство[/b], що входило у склад Турецької держави. Сюди зачислюємо під XVI ст. історію епічної [b]Марусі-Богуславки[/b] та історію двох перекопських ханів - Сахиб-Гірея та, вочевидь, його потомка Керім-Гірея. Перший - був і сином українки, і дружину мав українського походження. Другий - став відомим Україні як володар столиці Кримського ханства Гіреїв - Бахчисараю через трагічну історію його кохання до [b]шляхтанки Марії Потоцької.[/b] Ми прихильні думати, що та Марія Потоцька (відома в історичній легенді Бахчисараю під іменем "Діляри-Бікеч") належала до знаменитого роду Потоцьких, що оселився саме в Галичині, а не до маєтних володарів Умані (як твердять деякі дослідники),бо саме з Галичини її могли викрасти татари- людолови в числі тих кількох нападів на Королівську Землю*5, які зафіксовані в документальних джерелах серединою XVIII ст. Тому ім'я [b]Марії Потоцької-Бахчисарайської "Діляри-Бікеч"[/b] входить в хронологію нашого дослідження. Хоч в поетичному розумінні їй поталанило більше за інших (йдеться про "Бахчисарайський фонтан" Пушкіна та "Кримські сонети" А.Міцкевича), проте історичний фактаж про неї дуже скупий: загинула від руки суперниці, ставши жертвою гаремної інтриги в 1764 р. В тому ж 1764 р. поруч з мавзолеєм-"дюрбе" улюбленої жінки в південній частині "Хан-Сараю" хан Керім-Гірей звелів збудувати Фонтан Сліз як символ невимовної туги і жалю за втраченим коханням.
Сльози Фонтану постійно омивають дві нев'янучі троянди (пурпурову "кольору пристрасті" і жовту "кольору розлуки"), а нижній надпис Фонтану Сліз промовляє до прийдешніх поколінь словами корану - священної книги мусульман: [b][i]"Там праведні будуть пити воду з джерела, що називається Сенсебіль*6, Фонтан Сліз".[/b][/i]
Трагічним видається нам життя українських посестер, яких лукава Доля-"Кисмет" закинула на землю османських та кримських володарів, наділила їх більшою владою і пов'язала з чужинцями шлюбними вузами. І все ж … Даремно не проливаймо за ними сліз біля джерела "Сенсебіль"! Адже окрім пожиттєвої тяжби від чужої ментальності, докорів сумління від переходу у віру Аллаха і болісної ностальгії за Рідним Краєм, були в житті цих божих обраниць і світлі, і безмежно щасливі миті. … Річ у тім, що в Османській імперії на жінку дивилися інакше, як у нас в Україні. Варто було султанові провести ніч з наложницею -- вона відразу ж оточувалась повагою, прислугою і різноманітними почестями; варто було народити наложниці дитину - вона відразу ж ставала вільною і вважалася жінкою володаря (ці норми шаріату поширювалися на всі станові касти мусульманського світу). Ці факти використали у своїх романах і[b] [i]О.Назарук, і С.Плачинда, і П.Загребельний, і З.Тулуб,[/i] [/b]аби показати не тільки складність умов гаремного життя, в яких боролися за право бути першими їх історичні героїні, але й ту щасливу можливість Долі досягати цієї першості в любові до своїх "коронованих" чужинців-чоловіків, в обов'язку подружньої жінки, у щасті материнства. Тим то Доля-"Кисмет" українських султанок є Долею непересічних особистостей із сильною волею, глибокою емоційною вдачею і загостреним почуттям жіночості.Вважаймо ці риси етногенетичною характеристикою жіночої української породи. На підтвердження цієї думки - дослідження з української "етнології та етнографії" у "Матеріалах" Хведора Вовка. А те, що українське жіноцтво, на відміну від безмовно покірних жінок Сходу, виявляло в умовах тотального рабства і жорстких законів мусульманського сімейного права відносну непокору і почуття власної гідності (ці риси утвердилися в наших жінках на грунті споконвічної боротьби України за свою незалежність, а також в умовах доволі самостійного її положення щодо чоловіка в українській сім'ї) - то це ще більше загострювало потяг до них мусульманських можновладців по принципу "приборкання непокірної" …
[i][color="#ff0000"][b]Метою[/b] [/color]драматичної феєрії [color="#ff0000"][b]"Епохи в'янучих троянд. Країни гінекеїв"[/b] [/color]було прагнення зібрати цих непересічних українських жінок докупи (аби розвіяти міф про Роксолану як про єдину українську султану) і, використавши відомі та і невідомі факти їх історичних (чи то легендарних - щодо Марусі Богуславки) біографій, показати кожну з них у неповторному кольорі її "цвітіння", а в цьому розумінні і винятково значиму за своїм призначенням на Землі їхню "посестринську Долю-"Кисмет". Не обійшлося без вироблених літературою стереотипів: ідеться про імена Насті Лісовської та Насті Повчанської "Гюль-Хуррем", про певні сюжетні запозичення та функціональне навантаження відомих із романів другорядних дійових осіб. На тому акцентую свідомо як на факті позитивно засвоєної літературної традиції та письменницького досвіду попередніх поколінь.
… А поза тим кожна із Троянд дорога мені по-своєму, бо, зрозуміло, перш ніж доступитися до кожної із цих королівських квіток у неперевершені миті їх цвітіння, ними треба було дуже тяжко і довго відболіти …[/i]
ПРИМІТКИ
*5 [b]"Королівська Земля" [/b]- так в тогочасних документах називали землю Західної України.
*6 [b]"Сенсебіль"[/b] - за вірою мусульман, одне з райських джерел, з котрого п'ють воду душі праведників, що впали за віру Аллаха.
(За виданням [b]"Епоха В'янучих Троянд"[/b](історична драма). - Львів:Сполом,2014).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749598
Рубрика: Нарис
дата надходження 07.09.2017
автор: Сіроманка