Шепоче ніч

[u](Присвячую  дідусеві  Івану  Васильовичу  Лободі,  репресованому  у  30-х  роках.)[/u]

Шепоче  ніч  стривожено  і  тихо,
Стежину  стеле  стомленим  думкам
Про  те,  яке  було  в  родині  лихо.
Той  плин  думок  не  раз  мене  лякав.
Адже  земля  квітуча  і  багата
Тоді  втрачала  багатьох  синів,
Безжальний  голод  заглядав  у  хати…
І  мій  дідусь…  загинув…  Не  в  війні!

Дідусю,  як  же  боляче  за  тебе,
За  знівечений  і  короткий  вік,
А  може,  то  небес  була  потреба,
Віддав  щоб  душу  справжній  чоловік?
Любив  ти  землю  в  золоті  пшениці,
Над  плугом  гнувся  низько  і  потів.
Для  тебе  Україна  –  не  дрібниця  –
Це  те,  заради  чого  животів.

У  час  жорстокий  ти  долав  дорогу,
Що  у  30-х  Бог  тоді  відвів,
Недоля  чатувала  за  порогом,
За  все  сповна  життям  ти  відповів.
Стікає  кров’ю  знову  Україна,
Праправнуки  твої  тепер  в  борні.
Колись  тебе  у  таборі  згноїли,
Вони  ж  геройськи  гинуть  у  війні.

І  думка  думку  знов  переганяє:
Так,  шлях  до  волі  й  правди  нелегкий,
Та  Україна  вже  себе  звільняє
Від  тих  кайданів,  що  несла  віки.
24.08.2017.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749231
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 04.09.2017
автор: Ганна Верес