О четвертій ранку збуваються мрії...
Божевільні, солодкі, при останній надії.
О четвертій ранку одне повітря на двох...
Солодке, дурманне, крізь прірву епох.
Я віддам своє тіло та берегтиму душу,
Безжальне сонце й океани сушить.
Я не можу зізнатись, не можу сказати ...
Й на правду, людина звикла від болю втікати.
Прийди, і побудь ще зі мною, будь ласка...
У цієї душі зруйновані стіни, мов у вулиць Дамаска.
Не кажи, що саме ти в цей час відчуваєш...
Ти знаєш - я твоя, я ж знаю - ти граєш.
О четвертій ранку і втома минає...
Вже й місяць своє обличчя ховає.
Малюй на моїх руках... хрестами...
І кров мою забирай...ковтками.
Чому для мене це навіть приємно?
Що ти для мене весь світ. Я ж даремна.
Чому моє життя біля тебе ламається?
Ну а тіло...воно лиш тобі й підкоряється...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749060
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.09.2017
автор: Веруш Далі