Залоскотала... Долі горілиць
Лежить нерушно, незакриті очі,
А мрії всі нездійснені дівочі
Розверзли небо ниттю блискавиць.
Не захотів зі мною до світання…
Чому б і ні? Холодна? Не така?
Стискається у розпачі рука…
Невже не варта я була кохання?
Стан затонкий? Знекровлені вуста?
У серце кров відхлинула з обличчя.
Мене вже відпустило потойбіччя,
Тонкий лиш лід лишився на перстах.
Я ними зовсім легко провела:
Запестити у любощах хотіла
Його прекрасне, надто юне тіло,
Із нього прорости, мов омела.
Він вже піддався: руки простягнув,
Я од жаги одразу все забула,
Прокинулася жадібна акула,
І демон нас удвох той поглинув.
Ще дихаю, а він - вже більше ні.
Ну от і все, піду шукати інших:
Ну може – не святих, а трохи грішних,
Що зможуть жить у водній глибині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748823
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2017
автор: Оксана Дністран