... Багато слів залишилося поза кадром. Вдоста не записала з-за нього, скріпивши серце. А може й добре, бо це допомогло мені зібратись докупи і не думати зовсім, коли випала лиха година. Хочеш забуватися - не пиши, перечекай, поки ниточка обірветься, той словесний канатик, по якому ти ходиш до нього у сни, а він до тебе... Хоча, парочку снів запам'ятала. Таки пробилися крізь щільну огорожу із частоколу і не розпороли свої животи. А було це тоді, коли я мертвецьки засинала без думок, із порожньою головою і занилим, засмоленим серцем.
.........................................................................................................
Переходи, кімнати, стіни. Він - за стіною! Всього лиш за стіною, навіть чую його життя. Який подив мене розбирає: як це могло статись?! Стільки прожити без нього, а він весь час був поряд- рукою подати. Та ми ж жили, мешкали в одному домі! Тільки в різних кімнатах.І я не знала про це...
"Це ти?!. " - І знеможено падала у широкі обійми. Чоловічі голі груди до пояса, від них ішло тепло, якесь таке неймовірне тепло, як від пуху на сонці. М'які поцілунки, - серце зайшлося від лоскоту, і я вся засяяла відбитим світлом: " Він!.. " Ані словечка більше, ані сльозиночки, щастя черпали і пили...
.........................................................................................................
Любов у щасті. Ось така вона ( не щастя у любові, як кажуть ). У тих двох було двоє: любов і щастя по взаємності. Багато даровано, щоб всьому статись. Та й буває таке тільки у снах. А сни, як ті пророки. Душа знає до кого йти, щоб разом зустріти сонце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=748489
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.08.2017
автор: Вікторія Коваленко