Якщо ти не бачиш світла на горизонті,
значить світло всередині тебе.
***
Опинившись над обривом
край зруйнованого міста –
на повтор звучить мотивом
давній сон з бентежним змістом.
Де немає анікого…
Пил накрив краси уламки,
попелища мовчазного
та надій твоїх останки.
То твій дім – далекий всесвіт.
Саме це твоє минуле –
заповітний мудрий розквіт,
що так швидко промайнуло.
Дивним чином не забулось…
Не потрібно закриватись!
Не дарма ж те повернулось,
на що й годі сподіватись.
В цьому світі як чужинець,
повз життя бредеш безсило.
Пам’яттю колишніх вчинень
посмішку в очах згасило.
Та колись зустрінеш погляд
рідний і близький – раптово
захлисне потужний спогад,
наче хвиля лазурова.
Як повернення додому,
за яким весь час сумуєш,
де все миле і знайоме.
Тільки там себе відчуєш.
Увірветься знову в душу
сонце, що давно чекаєш.
Я тобі сказати мушу:
світла довго не сховаєш.
Бо якщо його не бачиш
зараз ти на виднокраї,
і здається, що неначе
хижим сумом роздирає,
та проте чиїсь недобрі
дні собою зігріваєш –
значить, ти в собі той обрій
разом з сяйвом зберігаєш…
Щоб для інших бути Сонцем
щоб комусь світити в радість,
стати щастя оборонцем,
залишивши зовсім малість.
Із дрібнішої краплини
розтечуться океани,
що в прийдешнє сонцем плинуть,
без ілюзій та омани.
Щиро все тепер вдається.
Не шукаючи розради,
завдяки тобі сміється
хтось один, тебе заради.
А всередині та зрілість,
що не знає більше болю –
лиш ступає біла ніжність
по ромашковому полю…
Як тоді над головою –
два світила одночасно.
Розлучились з самотою,
щоб щасливити незгасно.
13.08.17
* край – в значенні біля, близько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=747566
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.08.2017
автор: Сонячна пошта