Народила уночі дитинку,
Юній мамі ще замало літ...
То ж вже вибач, непотрібний синку,
Що прийшов небажано у світ...
І що мама почерком дитячим
Вже відмову встигла написать,
А мале дитя невтішно плаче,
Бо не хоче маму відпускать.
А зозуля-мама вже радіє,
Що проблеми в неї вже нема,
Народити ще вона зуміє,
Й свою долю вирішить сама.
То ж її вмовляти було марно,
Ну навіщо їй псувать життя?
Вибігла надвечір із лікарні,
Залишивши там своє дитя...
Яка доля буде у дитини,
Стіни сиротинця чи сім'я,
Чи полюбить хтось його, як сина,
Що чекає кинуте маля?
Що цей хлопчик може вимагати,
Не до нього зараз медсестрі,
Він лежить самотньо у палаті.
Інших діток пестять матері...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746936
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.08.2017
автор: LubovShemet