Я, немов ангел, що падає,
Шукаю свою точку посадки,
Серед тисяч місця не маю,
Єдиний є вихід - кричати!
В атмосфері вже крила згоріли,
Не маю я жодного шансу.
Молю лиш про те, щоб простили
З ким я не став до альянсу.
Глибокі рани всю силу забрали,
Секунди стали як астрономічний рік
Бордовим вингм все бринчали,
Лишився безсмертя навік...
Самотні духи давно вже чекають,
Серед них, може, буду і я...
Ці примари не відпускають,
Ось і кінець небесного буття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=746280
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.08.2017
автор: Сергій Станіславський