[b]З'ЯВА IV
На порозі показуються Магдалена і Аре.
[/b]
[b]Аре[/b]
Не заходь туди, благаю, Пані...
[b]Магдалена[/b]
Мушу... мушу... Аре...
[b]Аре[/b]
Ти ж бачиш, Пані, се бо ті кімнати,
в котрих ясніла сніжним своїм тілом,
як сяйво місяця ряхтить, іскриться сріблом
у мороці гущавини лісної...
[b]Магдалена[/b]
Не тривожся, Аре!
Тепер не розсріблюся давнім блиском!
В бігу безперестаннім за Пророком
зчорніла вся, як нива золотиста,
в яку щодень вціляли блискавки.
Ось бачиш—похилилася і пилом
припала придорожним...
[b]Аре[/b]
Так чому ж
все прагнеш увійти в оті кімнати,
де...
[b]Магдалена[/b]
... пломеніла, як злотисті лати...
У сильних світу збуджувала трем
зміїний... Блискавкою тіла,
що сяяло крізь шати, розхиляла
уста—і вже назавше в'яли
на них слова від тліючих жаринок
палких бажань...
[b]Аре[/b]
Якщо ж ти, попри все, ще пам'ятаєш,
ким ти була тоді у цих порогах..
[b]Магдалена[/b]
Так... пам'ятаю все, Аре... Однак
мене жене до тих порогів туга,
як буря звихрена... Волосся розвіває...
тріпоче шатами... і дме... свистить...
шумить... і без кінця жене!!!
[b]Аре[/b]
Вернися звідти, Пані!..
[b]Магдалена[/b]
Ні... Не вернуся вже! Переступлю
я ті пороги... Бо ступити мушу...
мушу!
[b]Аре[/b]
Згадай Пророка і вернися вчасно...
[b]Магдалена[/b]
Постійно пам'ятаю—і тому
з такою спрагою біжу до тих порогів!..
[b]Аре[/b]
Ти можеш, Пані, легко помилитись
дорогою...
до Вчителя...
[b]Магдалена[/b]
Не треба
лякатися, Аре! Іду—весь час...
весь час іду за з'явою цією
надземною, що раз... спостерегла!
Хто зможе вирвати з глибин душі моєї—
смутні... великі... слізні Його очі!
Впеклися, в'їлися глибоко мені в серце
і вже здається, що душі не маю,
лишень смутні... великі... слізні очі!!!
[b]Аре[/b]
Піду відсіль...
[i](Відходить непомітно для Магдалени.)[/i]
[b]Магдалена[/b]
[i](ніби до Аре) [/i]
Тут я узріла їх—смутні і слізні!
Ось тут вони поглянули на мене...
тут наді мною плакали... а сльози
з отих очей спадали мені в серце
вогнистою лавиною... палили
пеклом... гризли лютим болем...
і капали, немов криваві ружі, углиб душі —
і все... пекли... пекли!!!
А очі все дивилися—такі
смутні... великі... слізні Його очі!
[i](Переступає поріг.)[/i]
[b]З'ЯВА V
Входять невольники. Прислуга—Магдалена.
[/b]
[b]І-й невольник[/b]
Геть звідсіля, ганебно дівко!
[b]II-й невольник[/b]
Геть звідсіля, брудна ганчірко!
[b]Магдалена[/b]
Я...
[b]ІІІ-й невольник[/b]
До вуличних калюж— там твоє ложе!
[b]Магдалена[/b]
Я ж... Я ж...
[b]І-й невольник[/b]
Брудне тебе ганчір'я покриває...
[b]ІІ-й невольник[/b]
Чи там під ним ховаєш свою вроду?
[b]ІІІ-й невольник[/b]
Атьху!
Смердиш! Несе гидким зловонням
від твого тіла...
[b]Магдалена[/b]
Я... Я—Магдалена!
[b]Невольники[/b]
[i](вітають її сердечно) [/i]
Вибачай...
Пробач...
Даруй нам, Пані!
[i][b]Магдалена[/b] оглядається довкола.
Дивиться питально на прислугу.
[/i]
[b]І-й невольник[/b]
Даремно чекати будеш...
Пан бо наш змінився дивно...
[b]ІІ-й невольник[/b]
Як давно—
останній раз вінці повимітали...
[b]ІІІ-й невольник[/b]
Вже окрики веселощів завмерли
в тих стінах...
[b]Магдалена[/b]
(здивовано)
Чи то правда? Розкажіть!
[b]І-й невольник[/b]
Ти першою сюди зайшла від учти
тодішньої!
[b]Магдалена[/b]
Яка тому причина,
що Пан ваш так змінився?
[b]ІІ-й невольник[/b]
Натерпівся... дуже...
із туги за Тобою...
Все чекав на Тебе, аж пішов нарешті
сам до Пророка...
[b]Магдалена[/b]
Сам...
Що чую? Пан ваш—до Пророка?
[b]ІІІ -й невольник[/b]
Покинув все... Як встав—так і пішов.
[b]Магдалена[/b]
Я мушу тут зостатися!
О дайте
тут залишитися мені, благаю вас!
Мене саму облиште... ані кроку
я далі не ступлю... Втулюсь ціла
в оту заслону—і зостанусь хвилю...
На мить одну... Благаю вас—лишіть!
Згадайте тільки, чи коли кого
хоч раз я скривдила?!
[i](Слуги переглядаються між собою).
[/i]
Була до вас ласкава
і добра Пані! А тепер благаю—
як про велику ласку—відійдіть!
[i](Слуги вагаються хвилину, тоді відходять).
[/i]
(За виданням[b] "Марія з Магдали".[/b] - Львів:Логос,1995)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745605
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 11.08.2017
автор: Сіроманка