Всі мої речі вміщались в похідний рюкзак. Це відмітила молода хазяйка квартири, яку я винаймав. Як і більшість жінок, вона любила костюми на чоловіках, а мій охайний вигляд мабуть був контрастом вигляду її чоловіка, котрий мабуть працює, наче кінь десь в Польщі чи Росії на новий ремонт. Чорненька, низенька, трішки повненька. Деяким жінкам це личить. Вона в їх число не входила. Від неї смерділо цигарками, лице в тональному кремі. Заслужений четвертий, виставлений напоказ, відвертав мою увагу від лиця. Баба шарить в підкреслені плюсів та приховуванні мінусів.
- Щось буде потрібно – дзвони.
Якби її голос не був прокурений, це звучало б спокусливо. Хіба нап’юсь – подумалось мені. Сильно нап’юсь.
Сама кімната виглядала так собі. По добова здача квартир розрахована на високі ціни, та недовге перебування. Новий ремонт в стилі домівок в США, варіації побутової техніки – непотрібні для мене речі. Потрібно десь перебути, доки Аліна не організує зустріч з Мельхіором. Наталія має опитати сусідів. Отець Михайло має дізнатись про подібні випадки. А я?
***
Прокинувся я ближче до вечора. Голод дав про себе знати. На мобільному повідомлення від Аліни з проханням не підчепити сифіліс.
- Та, що в біса, з тобою коїться? – Передзвонив їй.
- Думала, це буде смішно.
- Це НЕ смішно.
Мовчанка.
- Чим займешся сьогодні? – Аліна перша порушила тишу.
- Ще не знаю. Прогуляюсь мабуть. Ти?
- Закрила сьогодні контракт – похвалилась та.
Дивно, Аліну все потрібно підганяти. А тут сама… Жартувати я не став.
- Той чувак дійсно забирає душі?
- Я думав ти не віриш в Бога.
- Я вірю в смерть – знову почала вона – Я вірю, що життя може обірватись, і мені страшно, коли воно обривається саме так…
- Я знайду його до кінця тижня – заспокоїв її – він не добереться до тебе. Обіцяю.
Аліна промовчала. Я не розумів жінок до кінця, а її не розумів взагалі. Аліна переживала, але елементарно як це показати. В неї великий дар, але її нерви були просто ні к бісу.
- А що, як він не просто обдарований? – запитала після мовчанки.
- Про що ти?
- Що як він не… Як ми? Що як це не просто дар такий?
Я промовчав. В мене перед очима з’явилась мармиза отця Михайла. От хто, а він би пишався потенційною прихожанкою.
- Мельхіор в своїх проповідях часом не зачіпав тему про антихристів? – Я вкусився за язик, але було пізно.
Аліна в ту ж мить послала мене в відомому напрямку і кинула слухавку. Я хвилину сидів на ліжку непорушно, а тоді голосно вилаявся. Сьогодні мала частинка її душі відкрилась мені, а я просто цим злегковажив. Баран – сказав самому собі.
Але що як Аліна права. Вияснити це просто, достатньо дати йому спробувати свою силу на мені. Не вийде – я правий. Вийде – права Аліна, але я вже цього не дізнаюсь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2017
автор: Тост