Зі мною трапилась подія,
Мені всміхнулась моя мрія,
Котра називається Марія.
Характер наче вогняна стихія,
Проте від нього не згаса моя надія.
Немов з дитинства колискова,
Шкіра у неї шовкова,
Посмішка, незвична, загадкова,
Можливо, що взагалі вона казкова,
Тим і не типова.
Я про таких читав чимало творів,
Однак у них не бачив їй повторів,
І серед найпопулярніших акторів,
Я не зустрів її узорів.
Не сплю до пізньої ночі,
На небі нічному прагну зустріти ті очі,
Ніжні, глибокі, дівочі.
Байдуже, що завтра будні робочі.
Я їй відправлю ще одного листа,
Наперед знаючи, що він
між нами не побудує моста,
Бо ми різні як старовинні міста,
І хоч відповідь на нього буде проста,
Мовчазними залишаться ті ніжні уста,
У цьому я певен, як банкір що рахує до ста,
Навіть якщо минуть численні свята,
А я доживатиму свої останні літа
Будучи прикутим до цього хреста,
Я знатиму, що мовчать ті ніжні вуста.
Кажуть що є інші, схожі дівки,
Та лиш про одну мої думки,
Котрі в голові протирають дірки,
І навіть якщо я хочу від них утікти,
Їм завжди вдається мене віднайти,
Бо не випадково мені вдалося мрію знайти,
Та випадково не вдалось досягти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2017
автор: Makkilan