Буває так зачепить, так закрутить
Затягне у лиху трясовину...
І думаєш, за що важка спокута,
Та за яку ж незгадану вину!?
За що той біль, тісна чіпка безвихідь?
Чи ж на таку чекала ти любов,
Що не дає на повні груди дихать,
Що твій устій руйнує до основ?...
Кого любити ніц не вибираєш,
Хоч як наказуй серцю, як тримай!
І номер боягузливо стираєш,
Мов зарікаєшся від тих “нехай”.
І дивно: головою розумієш –
Неварто, смішно, пусто, хоч заплач,
Любити ж на півподиха не вмієш,
Хоч й півсльози не гідний твій палач…
І то насправді досить сильна кара.
І хай би той сидів собі й мовчав,
Хто точно знає, “хто кому не пара”,
І хто людину недостойну не кохав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745453
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2017
автор: Юлія Мальована