Ей! Це просто біла стіна, це звичайне світло, не те, що ви шукаєте.
Тепер мені справді довелось мати справу з метеликами. Я сьогодні багато бігала. Бігала по Високому замку, прямовисно, не сходами. Прямо по обіді, зі всіма цими туристами, і там зверху кроку не можна ступити, щоб не попасти на чиюсь фотку панорами Львова.
Тому я задивилась на те, як навколо все цвіте, літають велетенські жовто-коричневі метелики. (Один як три білих капустянки разом. Я таких в Бродах не бачила). Потім - цап! - тому що не треба літати біля туристичної стежки, якась малявка зловила в руку одного крайнього метелика, на якого я дивилась - несподівано так, зразу почала казати - "я зловила метелика! Я зловила метелика!" - і показувати своєму татові, я бачила його сіру мордочку в кулаці і почала ходити кругами по площадці, попадаючи в різні об'єктиви і, напевно, на різні фотки панорамів Львова - стежачи тепер за тою дівчинкою, яка якраз останніми спіральками піднімалася на оглядовий майданчик. "Блін, - думала я, - мені доведеться їй сказати, щоби відпустила метелика". Але вона сама відпустила, і він навіть полетів, правда, якось не дуже певно, через весь майданчик на другу сторону.
Я колись теж ловила метеликів, коли мало знала про пилок. І квіти рвала, мої улюблені, сині оті весняні кульками, а потім подумала - ну чому ж так хочеться своїми лаписьками зривати ті квіти? Людям тільки дерти.
Не хочу бути схожою на людину.
Ось що - мобільний з вершечка Високого замку не тягне, побігла вниз, зайшла до джерела, набрала в бідончик води (а я той бідончик несла в рюкзаку), тому що хто живе у Львові і робить чай з-під крану, той хоче собі нирково-кам'яну хворобу, і занесла то все на базу. Потім пішла на площу Ринок, а тобто, побігла, бо хотіла там знайти дівчину, яка малює планети. Мені ті планети були дуже потрібні для моєї бази. Правда, я задовго шукала повз (продаються фісташки контрабанда горішків, арахіс з перцем, арахіс з сіллю), (мильні бульбашки велетенські діти радісні більшість ловлять видуває вітер збоку чувак з волоссям в хвіст, оце так задумка), (брейк данс чи то байкери така кутаста зачіска, показують клас, давай-давай! А зараз, якщо ви хочете побачити наш виступ далі, в цей капелюх потрібно зібрати 500 грн - може, тут є людина, яка витягне з кишені 500 грн, і ми зразу продовжимо? Тоді будемо збирати разом, і тільки після цього ми покажемо найкращі трюки!)- хотіла би я, як вони, літати над землею, стояти верх ногами на одному пальчику руки і стрибати подвійне сальто.
Ось це і називається задовго.
Я не поспішала, бо думала, що насправді ніколи не знайду тих планет, але дівчина таки малювала за два кроки від брейк-дансу, на щастя. Швидко зійшлись люди, а я сіла спереду на асфальт, відчула запах фарби, і швидко побачила зірки, планети, сонце (близьку зірку), і ще - як цвітуть дерева, водоспади, воду і гори. Але картинку скоро забрали, а сонце сідало, бо було біля дев'ятої, потрібний був новий журнал, а ще я побігла до себе додому(за додатковими грошима), а потім назад на площу Ринок, і побачила, що брейк-дансери вже розходяться, і дівчина також збирається, майже стемніло - але мені не було сумно, бо все-одно ці планети і ріки існують, і я зайду сюди за ними завтра, може, скажу їй, що бачила ті планети в снах. Я ще трохи сиділа на лавочці. Потім сталося щось недобре. А тоді я побігла додому прямою дорогою, за що її і люблю. Знаєте таких цуценят, що їх деколи ведуть на повідку, а вони зовсім не як поважні пси на повідку, а стрибають туди і сюди, а потім на свого господаря, мають відкриту пащу і висолоплений язик, постійно їм щось цікаво, і темп їхній дуже швидкий? Ось я його побачила. І вже вдруге на тижні, перше взагалі було цуценя хаскі. А то був малий напівпекінес, походу) А я повз нього пробігала, не втрималась і сказала: "яке в вас класне цуценя". Чувак почав щось там розказувати, поки я витріщалась на цуценя, а потім каже: "та можете погладити". Цуценя побігло до мене також, махало хвостом мені теж, лизнуло руку, і щось передало)))))) "Кнопа звати". "Я знала одного такого". "Це дівчинка". "Та знаю". Потім я побігла вперед, поки зі мною ще не почали розмовляти. Вдома зашторила вікна, бо було вже темно. Хотіла виконати комплекс на дві години, за весь минулий лінивий тиждень. Але лінь було і далі. Тому ще повісила над Максимовим ліжком картинку товстого рижого кота в шарфику з великою блакитною рамочкою (я тимчасово сплю в Максима, на другому поверсі), подзвонила братові, сказала, що змінюю його індіанське ім'я з "Максим Хитрий Москіт" на "Максим Жирний Кіт". Ходила на кухню.
А коли знову зайшла в кімнату, то побачила великого чорного метелика. Величезного. З білими колами на крилах. І від руху він полетів такою різкою, ламаною траєкторією в сторону вікна, а потім до лампи, і я злякалась, що от зараз він вдариться об неї і впаде вниз, обпалений, але він не обпалився - стукнувся кілька разів - це було чути, він був великим - і полетів по кімнаті далі, а потім сів на ніжку табуретки, і виконання комплексу відпало саме собою. Я дивилась на нього. І зрозуміла, що він залишається тут ночувати. Подумала, що класно було б погодувати метелика. Шукала в неті. Знаєте, що їдять метелики? Найкраще - нектар і пилок квітів, але також, взагалі-то, гній, пташиний послід і гнилі фрукти. Деякі зовсім нічого не їдять.
Що ж до нічних метеликів, то вони їдять все те саме вночі. Чомуууууу ж я викинула ті гнилі абрикоси, коли вони зараз так потрібні?(( Ну, там ще згадувалося, що деякі збоченці, які тримають вдома метеликів, готують вдома цукровий сироп, і оце я якраз могла зробити. Розлила той сироп дуже тонким шаром по тарілочці, щоб часом не угробити метелика сиропом, щоби не вийшло отого - хотіла як краще, а вийшло як завжди. Метелик засів на люстрі (вона вже була виключена). Я надумала його зманити за допомогою настільної лампи. (Типу метелик летить, бачить - настільна лампа, прилітає і зжирає сироп). Але він сидів нагорі, так висооко. А мені хотілось подивитись прямо зараз, як вечеряє метелик - я просто хотіла його зігнати.
* І знов, знов, знов згадую когось - знаєте, він колись знайшов в кузові машини пташеня, годував його жовтком і зерном, а потім віддав в центр захисту птахів - і пташеня виросло, оперилось і полетіло. А мої птахи померли. Може, були хворенькі, або я щось робила не так. (Гір-ко-та. Все я прекрасно відчуваю.) (Я пишу це тільки тому, що, здається, колись обіцяла говорити правду, всю).
Він знав би, що краще робити.
*
Але я не така дбайлива, чи розумна, і тому я залізу на табуретку і буду стрибати з неї вперед і вгору, щоб дотягнутись руками до люстри і зігнати того метелика. Але це не дало ніякого ефекту. Тоді я вирішила просто піти спати, але коли стояла на ліжку, згадала, що можна, якщо стати на краєчок, дотянутись до люстри і до цього метелика, я повернула люстру з метеликом до себе, і проводила прямо над ним рукою, але йому щось було байдуже, бо він вже заснув або здох. І я дала йому спокій, бо доторкатись до крил руками це вже катастрофічне порушення правил недоторкання до метеликів, і пішла виключила настільну лампу, а мисочку з сиропом поставила на підвіконник - під місячне світло. Зранку нічного метелика вже не було в кімнаті.
п.с А мені залишилось на сон п'ять годин двадцять чотири хвилини. І здається, події й подійки приходять в життя хвилями, бо я вже не хочу стирчати на цьому сайті також, бо здається мені, що краще не вкоренятися на чужому. Мені не подобається його оформлення, цей колір, персиково-рожевий, ніби стіни тітки Петунії, а колір поезії - не обов'язково рожевий, принаймні, це колір не моєї поезії. А насправді, тут заблокували двох моїх друзів. Ну добре, припустім, не друзів - просто єдиних, хто зі мною розмовляв на цьому сайті, і якщо я ще можу уявити, за що забанили двадцять два профілі Занга (хоча ніхто цього чітко й не пояснив), то Маркіяну Рай не було за що банити. Але вона досі не розблокована. Це напрягає. На запитання адміністрація мені не відповідає. І це взагалі бісить. Якщо тут банять, кого хочуть, і таким чином вирішують конфлікти, значить, це не мій сайт, чао бамбіно.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100007739610187
А ю велкам на фб, буду дуже рада бачити будь-кого, звісно.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745292
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2017
автор: Надійка Голобородько