Ірина Вовк. "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява І (початок)

[b][i](переспів  польської  релігійної  драми)[/i][/b]

[b]Антоній  Шандлєровський  (1878—1911)[/b],  як  і  його  релігійна  драма  [b]"Марія  з  Магдали"[/b],  мало  відомі  польському  читачеві  і  ще  менш  відомі  читачеві  українському...
В  літературу  своєї  доби  Антоній  Шандлєровський  увійшов  під  псевдонімами  Антоній  Зєміц  та  Владислав  Посвят.  За  скупими  даними  польської  енциклопедії,  уродженець  землі  Мазовської,  Антоній  Шандлєровський  спочив  у  містечку  Ґрохові  (Польща)  .
Політичні  катаклізми  суспільності  змусили  молоду  людину  звернути  свій  погляд  і  помисли  у  русло  історії  нашої  християнської  віри.  Будучи  людиною  мистецького  обдарування,  поетом  і  драматургом,  автором  інтимної  поезії  та  ліричної  прози,  Антоній  Шандлєровський  носив  і  сан  священика.  Звідси—джерело  його  поетичного  мислення:  віра  у  Долю,  накреслену  рукою  Бога,  пошуки  відповідей  на  складні  запитання  буття  в  алегоричних  образах  богонатхненних  книг.  Польська  енциклопедія  вказує,  що  світська  манера  лірики  молодого  автора.  її  витончений,  екзальтований  ерос  вростає  своїм  корінням  у  мотиви  містико-релігійні.
Релігійна  драма  "Марія  з  Магдали"—  правдиве  тому  підтвердження.  Вона  підносить  на  небувалу  висоту  людське  почуття  тілесної  любові...  і  все  ж  над  любов'ю  тіла  у  кривавому  двобої  отримує  гору  Любов  Духа!
Обравши  за  основу  драматичні  сюжети  Нового  Завіту,  точніше,  одну  з  апокрифічних  версій,  Антоній  Шандлєровський  не  сліпо  переказує  Євангеліє,  хоча  й  не  перечить  йому,  а  намагається  з  притаманним  молодості  максималізмом  збагнути  внутрішній  світ  героїв  драми  і  вивести  перед  очі  читачів  постаті  Ісуса  Назаретянина,  старця  Лазаря,  сестер  Марії  (Магдалени)  і  Марти  та  Юди  Іскаріота,  не  просто  як  безсмертну  легенду,  що  оживає  на  перехресті  Нової  Історії,  а  швидше  як  реальних  людей,  що  діють  і  мислять  у  різних  вимірах  осягнення  Духа.
Далекий  від  політичних  інтриг  свого  часу,  автор  драми  зображає  конфлікт  тіла  і  Духа  на  тлі  соціально-становому,  де  за  маєтністю  стану  і  насолодою  тіла  (моделлю  "утраченого  раю  на  землі")  ховається  духовне  сум'яття,  а  далі....  віровідступництво,  зрада,  згуба  ближнього  і,  врешті,  самогубство...  Йдеться  про  образ  Юди.  Складний,  психологічно  загострений,  багатогранний  (з  тремом  самопожертвенної  любові  і  приступами  безумної  ненависті)  образ  апостола-зрадника  викличе  у  читача  суперечливі  відгуки.
Вдумливий  читач  у  пошуках  істини  знову  звернеться  до  Чотириєвангелія.  
До  сюжетного  дерева  "Марії  з  Магдали"    прилучилися  й  інші  розділи  Нового  Завіту:  "Смерть  і  воскресіння  Лазаря",  "Ісус  прощає  грішниці",  "Виявлення  зрадника",  "Синедріон  постановлюе  забити  Ісуса".  Щодо  особи  верховного  первосвященика,  законодавця—  Синедріона  (Сангедріона  у  А.  Ш.),  то  автор  недвозначно  дає  читачу  зрозуміти,  що  служитель  Бога  і  захисник  Закону,  котрий  вступає  у  зговір  з  інтригою  (будь-якого  роду,  в  тому  числі  й  політичною),  перестає  бути  провідником  Божої  благодаті,  перетворюється  на  знаряддя  приземлених  людських  пороків  і  в  кінцевому  результаті  служить  руйнівній  силі  демона—Духові  Тьми  .
Ідея  насильства  під  релігійними  гаслами  —  демонічна,  вона  виправдовує  людські  жертви  і  братовбивчі  війни,  вона  нищить  цілі  цивілізації,  оскверняючи  кров'ю  Божі  святині,  її  Кров'ю  була  переповнена  Стара  Історія,  пролилася  вона  через  вінця  і  в  Історії  Новій.
Єдиний  шлях  до  спасіння  особистості  (а  в  сукупності  особистостей  —  людської  спільноти)—  її  духовне  очищення,  усвідомлення  свого  високого  призначення  бути  "образом  Божим",  "небесним  громадянином"  Землі.
Ідея  спасіння  втілена  Антонієм  Шандлєровським  у  образах  старого  Лазаря  та  його  сестри  Марії  (Магдалени).  Навертаючи  Магдалену  на  Божу  дорогу,  промовляє  Лазар  сокровенні  слова:

[b][i]Бо  я  хотів,
щоб  чудо  ти  ввібрала  у  глиб  душі
і  щоб  тоді  нарешті
сама  ти  стала  чудом!
[/i][/b]
Наче  художник,  похилений  над  портретом  чарівної  жінки,  щедрими  бризками  барв  і,  водночас,  тонким  кінчиком  пензля  вимальовує  автор  головну  героїню  драми—то  королевою...  розкритою  троояндою  нічного  ложа,  то...  найнижчою  служебкою  у  стіп  Ісуса;  то  зраненою  львицею  в  жарких  пісках  пустелі,  то  сніжно-білою  вершиною  гори  Кармелю...
Поетика  "Марії  з  Магдали"  заворожує,  у  ній  є  щось  магічне,  вона  звучить  як  "Пісня  пісень".
Є  щось  містичне  і  в  долі  Антонія  Шандлєровського.  Бог  прикликав  його  до  себе  у  віці  Ісуса  Христа.  Твори  молодого  драматурга  побачили  світ  вже  після  його  смерті,  зібрані  в  "Листах  Антонія  Шандлєровського"  (Pisma  Antoniego  Szandlerowskiego:  Т.  1.—IV.—Warszawa:  Triumf,  1912—1914  ).  Воістину,  листи  у  вічність...  послання  нетлінного      розуму,  що  перейшов  у  вищий  вимір.  Наче      птахи  з  ирію,  після  довгого  трудного  лету,  вертають  вони  на  землю,  аби  розповісти  землі  про  небесне...
...  У  захристі  Львівського  костелу  Домініканів,  де  раніше  містилася  бібліотека  музею  історії  релігії,  скромно  лежало  на  поличці  заховане  від  людських  очей  видання  "Листів..."  Антонія  Шандлєровського  з  підписом,  автора  на  авантитулі  четвертого  тому.  "Листи..."  лежали,  мовчали  і  чекали,  коли  надійде  час...
Як  автор  переспіву  зазначу,  що  працювалося  над  "Марією  з  Магдали"  легко,  світло,  не  побоюсь  сказати—одержимо!..  Ночами  не  спалося—у  пам'яті  зринали  уривки  монологів  і        щеміло  серце,  передчуваючи  трагічний  фінал.
На  закінчення  додам:  у  кожному  з  нас  воєдино  сплелося  і  святе,  і  грішне...  Шукаймо  ж  свою  високу  мету,  серед  безлічі  доріг  обираймо  дорогу  до  Бога,  приймімо  у  душі  свої  Духа  Святого  і  молімося  за  відпущення  гріхів.
   Любімо  Господа,  Бога  усім  розумінням  своїм,  а  ближнього  свого,  як  себе  самого!  Нехай  буде  так...
[b][i]Ірина  Вовк[/i][/b]

P.S.  У  драмі  [b]"Марія  з  Магдали"[/b]  є  [b][i]4  дії[/i][/b].У  кожній  дії  є  кілька[b][i]  з'яв[/i][/b].Буду  публікувати  по  окремих  з'явах,  зберігаючи  відповідну  порядковість.

[i]Автор  дякує  за  допомогу  у  підрядковому  перекладі
[b]своїй  матері  Лідії-Надії  Вовк[/b]
[/i]

[b]ДІЯ  І[/b]

[b]З'ЯВА  І[/b]
[i]Магдалена  сама.  Сидить  у  повені  думок.  
Відчиняються  двері.  Входить  Лазар.  
Кладе  руку  на  голову  Магдалени.[/i]

[b]Магдалена[/b]
[i](поривається  з  окриком)[/i]
Брате  мій  коханий!

[b]Лазар[/b]
[i](похиляється  до  перс).  [/i]
О  моя  Магдалено!
[i](Завмирають  в  братніх  обіймах.)  [/i]
Я  надто  втомлений,  хай  трохи  відпочину.

[b]Магдалена  [/b]
Сядь...  відпочинь,  мій  брате...

[b]Лазар[/b]
[i](зажурено)[/i]
З  кожним  роком,  днем
моя  до  тебе  довшає  дорога...
В  твої  пороги  входжу  несміливо...
Я  бідним  є,  а  тут—багатства...  розкіш...

[b]Магдалена[/b]
[i](задумано)[/i]
 Далекою  твоя  дорога  стала...  
Не  тою,  що  була  колись  давніше...
 Чи  ти  забув?

[b]Лазар[/b]
Про  що,  о  Магдалено?

[b]Магдалена[/b]
Про  ті  дороги,
в  які  зі  мною  вирушав  без  втоми...
Тоді  була  я  ще  дитям—згадай-но...

[i](Горнеться  до  нього.)  [/i]
Коли  тремтяче
мені  на  голову  ти  клав  свої  долоні,  
і  в  ніч  погідну,  ясну  
розказував  дива  про  світ  наднебний...  
Бродили  разом  ми  по  луках  росяних  
і  по  полях  безкраїх...  
Вникали  мовчки  ми  в  відвічні  пущі—
 наче  трем,  таємні...  
По  світлій  хмарці  місячного  сяйва
 втікали  до  зірок—о  чуда...  чуда...  

ти  осягнути  дав  мені!  І  все  це
 від  Тебе  мала  я—від  Тебе!

[b]Лазар[/b]
Бо  я  хотів,
щоб  чудо  ти  ввібрала  у  глиб  душі...
і  щоб  тоді  нарешті
сама  ти  стала—чудом!  

[b]Магдалена[/b]
Брате  мій  коханий!  Хіба  ж  ти  не  вчував,
 коли  нашіптував  слова  ці  чародійні—  
як  билось  серце...  як  палали  скроні...  
і  зблідло  як  уста  мої  дрижали...

[b]Лазар[/b]
Чув  то,  чув...
О  як  же  був  на  той  час  я  щасливим!
Тим  часом...

[b]Магдалена[/b]
Що,  брате?

[b]Лазар[/b]
Померкли  сни  мої...  Видіння  відступили...
і  золоті  мої  надії  на  тебе  -
зів'яли...  зблідли...

[b]Магдалена[/b]
Що  кажеш,  брате!

[b]Лазар[/b]
Так...  Магдалено.  Вів  тебе  на  гору,
а  ти—до  пилу  темного  припала...
устами  притулилась...

[b]Магдалена[/b]
Устами  притулилась,  а  не  серцем!

[b]Лазар[/b]
Забруднила  шати..

[b]Магдалена[/b]
[i](гаряче)  [/i]
Та  духа  глибини—не  покаляла!
 Вмирало    серце  з  голоду...  волало...  
кричало  щастя!  В  безумі  облуди
 гонилася  за  ним...  А  голос  твій  
дзвенів  мені  у  вухах,  повнив  груди,
 як  дзвін,  що  йде  від  неба  до  землі:
 "Є  щастя—ти  шукай  лиш—щастя  є!"  
Шукала—марно.
[i](З  болем.)  [/i]
З  лопухів  іржавих  спивала  каламуть,  
хоч  прагнула  роси  криштальної,  небесної!

[b]Лазар[/b]
[i](з  недовірою)  [/i]
Чи  ще  тобі  і  зараз  
він—Юда  з  Каріот—квітучим  келихом?

[b]Магдалена[/b]
Його  кохаю...  кохаю!

[b]Лазар[/b]
[i](з  притлумленим  болем)  [/i]
Померкли  сни  мої...  Видіння  відступили...

[b]Магдалена[/b]
Брате!  Усі  жалі  і  всі  палкі  жадання,  
що  ти  з  душі  моєї  випрядав,  
тепер  шукаю  в  ньому  я  для  себе.

[b]Лазар[/b]
Ні...  Магдалено,  ні!..

[b]Магдалена[/b]
Його  кохаю—він  мене  кохає!  
Сьогодні  Юда  учти  зажадав...  
Ти  будеш  на  ній...  правда?..

[b]Лазар[/b]
Інший  шлюб...
Я  іншу  учту  вимарив  для  тебе.
[i](Встає.)  [/i]
Що  ж,  коли  ти  мислиш
при  Юді  своє  щастя—будь  щаслива...
[i](Цілує  її  в  чоло.)[/i]
О,  який  бо  інший  я  снив  для  тебе  шлюб!
[i](Виходить.)[/i]

За  виданням:  Ірина  Вовк.[b]Марія  з  Магдали[/b](драма).  -  Львів:Логос,1995.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744919
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 06.08.2017
автор: Сіроманка