Не зупиняй мене, я вибір свій зробила
І не проси, я не залишусь більше тут.
Ти знаєш, я по-справжньому любила,
Я все залишу, на людський безглуздий суд.
Не зупиняй, бо ці дороги розійшлися,
А може доля переплутала нитки.
У пам'яті лиш миті збереглися,
Та все чомусь болюче, і їдке.
Я не повернуся назад уже ніколи,
Бо все зруйновано, згоріли всі мости.
Хоча у серці, десь глибоко, сильно коле,
Я буду цей тягар завжди нести.
І час мине, та рани зовсім не загоїть,
Та я вже звикла до зруйнованих мостів.
Ми більше вже не вдвох, я не з тобою,
Замерзлу душу ти зігріти не зумів.
Ти йшов завжди, хоч я просила зупинитись,
Палив мости, а я їх знову будувала.
Та це кінець, вже я не хочу залишитись,
В краю ілюзії, яку оберігала.
Це був вогонь, який не в силі загасити,
Та я не знала, що горіла ним одна.
Тепер вже марні ці благання залишитись,
Уже без тебе зацвіла моя весна.
Не зупиняй мене, я все давно сказала,
І хай пробачить Бог за все, тебе й мене.
Ти знаєш, я по-справжньому кохала,
Та все мине, усе колись мине....
НАДІЯ КИШЕНЯ 5.08.2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2017
автор: КОЛЮЧКА