(Їдучи в тролейбусі, побачила скаліченого атовця)
Йому несила заховать шрами,
Що вкрили і потилицю, і руки,
Й в буденному житті його штормить,
Тривожить з побратимами розлука.
У госпіталі вдруге народивсь,
Коли нарешті знов прийшов у себе…
Очима він по стелі поводив
І зрозумів: не час душі на небо.
Ще мозок закривавлений слабів,
Та змалював картину того бою…
Ніколи б не пробачив він собі.
Коли би друга не прикрив собою.
І хоч ціна висока за життя:
Каліцтво там собі тоді отримав –
В душі не мав ніколи каяття,
Адже живі обидва, незборимі.
А це для всіх сьогодні головне,
І я за вояків обох радію:
Хай лихо у житті їх обмине!
Хіба не подвиг це, лише подія?
15.06.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744615
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.08.2017
автор: Ганна Верес