Мені шкода, що давні друзі
стають подекуди чужими
і, мов у скресленому крузі,
немає місця межи ними
твоїй душі перегорілій,
вона собі тихенько плаче,
вигойдуючи білі мрії
на те, чого нема одначе.
Мені шкода, що теплий вітер
стає холодною межею,
і розсипає темні міти
поміж душею і душею.
Між тими, що палалали разом,
між тими, що одне любили,
аж доки змарнені образи
якось не одібрали сили.
Мені шкода, та що поробиш,
і це прийдеться пережити,
перебрести глибокі броди,
переболіти, переснити
отим, що вже його не буде,
отим, що пам'ять гірко плаче.
Навстріч, звичайно, інші люди,
та вже не ті, не ті одначе...
1.08.17 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744392
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2017
автор: Леся Геник