Спогади – це наш досвід. Вони вчать людину, що робити і чого уникати. І кожен придивляється, приглядається, зустрічає щось нове, інше. Пам’ятаєш, забуваєш, знову пригадуєш… Один спогад ясний, інший невиразний, наче в тумані. Чому згадалося саме зараз?
Найкраще пам’ятаєш те, що бачиш, чуєш або робиш уперше. Та якщо вперше ти щось робив давно, а потім робив це ще багато разів, усе змішається, переплутається, але дещо від кожного разу залишиться – і ось спогад готовий. Скільки я в дитинстві падав, скільки пережив прикрих несподіванок, сорому і страху, перш, ніж дізнався, що ріже, пече, що таке ножик, скло, молоток, листове залізо.
Ніхто не пам’ятає, коли він уперше побачив собаку. Так, але він її вже знає. Він бачив всяких собак, маленьких собак, білих і чорних, лягавих і хортів, пуделів і мопсів, старих собак і сліпих щенят, собак, які стояли, або ганялися один за одним, і тих, з якими він грався. Собака, який зловив муху – веселий і злий собака, який полизав, загавкав, хотів укусити, вкусив. Голодний собака – хворий – змерзлий – з покаліченою лапою. Зустріч собаки з кішкою – собака на ланцюгу, собака, що попав під машину.
Не завжди малюки швидко забувають і звикають. Іноді у дорослих немає часу на спогаді. А дитина сумує.
[i](З книги «Правила життя».)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744341
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2017
автор: Ник.С.Пичугин