Сонце чорніло від болю і диму.
Падало небо в іржаву траву.
Лихо ішло - без перуки і гриму,
Туго натягувало тятиву.
Стріли пускало вогненні ядучі,
В тіло козацьке і плакав Ісус –
Згадував рани цвяшкові, пекучі,
Зраду, відречення, грім, землетрус.
Витерпів все – і невдяку, й побої,
Кпини, розп’яття своє на хресті.
Ніс на руках для Землі голубої
Ноїв ковчег і слова на листі –
Не прийняли подарунок пілати,
Замість на трон – хрест на плечі дали.
Волю - Варавві, Ісуса - до страти
Тільки за те, що любов їм стелив.
Важко… Та вибачив. Серце відкрити
Просить і вимити мул, що насів.
Землю, заюшену кров’ю, відмити,
Щоб янгол миру голубкою сів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2017
автор: Крилата (Любов Пікас)