Аж за три брами замкнена я нині,
і на вікні моїм чорніють ґрати,
душа, як птах, не може тут літати –
вона до сонця звична й широчіні.
Подули весняні вітри привітні,
в них голоси закличні чую ясно.
Та мій вогонь, не розгорівшись, згасне
у темряві темниці безпросвітній.
Розбий замки, що їх іржа покрила!
Дай путь мені крізь темні коридори!
Мене не раз у простір неозорий,
до сонця, піднімали вільні крила.
І звуки щастя трепетні у небо
із серця струменітимуть піснями...
– Ти чуєш за потрійними замками
мій здушений гарячий зов до тебе?
Елисавета Багряна
Зов
Аз съм тук зад три врати заключена
и прозореца ми е с решетка,
а душата волна, волна птица в клетка,
е на слънце и простор научена.
Пролетни са ветровете полъхнали,
чувам гласове призивно ясни.
Моя плам непламнал ще угасне
в здрача на покоето заглъхнали.
Рзатроши ключалките ръждясали!
Дай ми път през тъмни коридори!
Не веднъж в огрените простори
моите крила са ме понасяли.
И ще бликнат звукове ликуващи
от сърцето трепетно тогава...
- Но зад тези три врати, сподавен,
моя пламнал зов дали дочуваш ти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744087
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2017
автор: Валерій Яковчук