Розжився на ярмарку бюстом Шевченка.
І вуса, і лисина – все на місцях.
І стало на серці так тепло та щемко
від рідної лисини й вусів митця!
Стоїчний, нескорений, гіпсовий спокій,
занурений поглядом вдалеч і вглиб.
Яких тільки дум, на які тільки боки
ми з ним передумати вкупі могли б!
Світлиною в гаджеті профіль пророка
вкліп ока зробився – герой соцмереж.
Товаришка пише мені кароока:
«Навіщо ти Леніна в хату береш?»
Всміхайлик дратовано пикою кривить:
«А ще правдолюб і фанат «Кому Вниз»!
У хаті ж – снує кровожерливий привид.
І плодить, і множить гидкий комунізм!»
«Та де ж ти в погрудді уздріла Володю?》
Що аж застогнав піді мною матрас!
Де ж видано, щоби катюга та злодій
був схожий на глибу на ймення Тарас?!
Ай справді... Так здалеку і не сказав би,
що дуже різняться обидва мужі.
Під геніїв часто маскуються зайди.
Пророки ж, як правило, десь на межі
між богом, пройдисвітом й творчим вар’ятом.
Та кожeн сплатив за розгнузданість вуст.
Від схожості з лисим вождем пролетар’яту
Тараса рятує розложистий вус!
На біса народу щоночі трудитись?
Хай ленінопади згорнув би, зім’яв.
Достатньо, панове борці й ерудити,
змінити лиш вуса й табличку з ім’ям!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742926
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.07.2017
автор: Олександр Обрій