Януш Корчак. Вступ до проекту «Дитина»



       Кожен  дослідник  любить  свою  працю  за  муки  пошуків  і  розкіш  битви,  але  сумлінний  і  ненавидить  її  –  через  страх  помилок,  яких  він  може  припуститися,  і  хибність  наслідків,  яких  досягає.  Книжка  з  її  готовими  формулами  притупила  у  нас  погляд  і  зробила  думку  ледачою:  живучи  чужим  досвідом,  спостереженням  думками,  люди  так  втратили  віру  в  себе,  що  не  хочуть  дивитися  своїми  очима…  Як  неохоче  приймає  широкий  загал  умовні  відповіді,  як  не  любить,  коли  лікар  мислить  уголос  над  колискою;  як  часто  лікар,  якого  примушують  бути  пророком,  стає  шарлатаном.  Було  б  помилкою  вважати,  що  розуміти  –  це  означає  уникнути  труднощів.  Є  випадки,  коли  ми  за  сучасного  рівня  знань  безсилі…  Є  випадки,  коли  в  сучасних  умовах  життя  безпорадні.
       І  знову  лише  намагання  обійти  правду,  дрібні  полегшення  в  її  розумінні  і  небезпека  помилитися,  що  збагнув  істину,  коли  ще  тільки  проглядають  її  невиразні  контури…  Розгадані  таємниці  ми  пишемо  як  об’єктивні  математичні  формули,  інші  ж,  перед  якими  безпорадно  зупинилися,  лякають  нас  і  сердять…  До  весни  і  осені  ми  пристосувалися.  З  людиною  ж  боремося  безрезультатно,  бо,  не  знаючи  її,  не  вміємо  привести  своє  життя  в  гармонію  з  нею.  Ми  не  знаємо,  яка    є  Людина  насправді;  навіть  самі  себе  погано  знаємо.  Мудрий  грек  сказав:  «Гноті  сеаутон»,  тобто  «Пізнай  самого  себе».  Отже,  і  дорослим  це  важко,  навіть  наймудрішим.  Бо  ми  не  знаємо,  ми  справді  не  знаємо.  

       Треба  ґрунтовно  переглянути  все  те,  що  ми  приписуємо  сьогодні  періоду  дозрівання,  на  який  зважаємо  всерйоз  і  слушно,  але  чи  не  надмірно,  чи  не  однобічно?  Чи  не  допомогло  б  пізнання  попередніх  етапів  розвитку  об’єктивніше  придивитись  до  цього  нового,  але  одного  з  багатьох  подібних  періодів  неврівноваженості  і  позбавити  його  нездорової,  таємничої  винятковості?    Вибиваючи  з  голови  передчасну  любов,  чи  не  вбиваємо  ми  в  голову  передчасну  розпусту?  Чи  не  вплинула  наша  безпорадність  на  бурхливість  процесу?  Чи  не  занадто  багато  про  життя,  що  пробуджується,  про  весну,  пориви,  чи  не  замало  фактичних  даних  науки?    Перш,  ніж  щось  розпочати,    треба  вивчити,    дізнатись,  розпитати,  бо  ж  як  можна,  не  знаючи,  радити  і  повчати?    
       А  насамперед  треба,  щоб  знання  знало.  
       Дослідження  сексуального  життя  дітей,  яке  зробив  Фрейд,  заплямувало  дитинство,  але  чи  не  очистило  тим  самим  юність?  Улюблена  ілюзія  про  непорочну  чистоту  дитини  розвіялась  і  допомогла  розвіятись  іншій,  але  вже  болісній  ілюзії:  що  «як  у  дитині  прокинеться  тварина  і  кине  її  у  багно?»  Чи  не  плутаємо  ми  патології  дозрівання  з  фізіологією,  чи  не  сформовані  наші  погляди  лікарями,  які  бачать  лише  maturitas  dificilis  –  дозрівання  важке,  ненормальне?  І,  може,  те,  що  сьогодні  залишилося  від  легенди  про  «зубки»,  через  сто  років  залишиться  від  легенди  про  «статеве  дозрівання».

       Сто  днів  ведуть  до  весни.  Ще  немає  жодної  стеблини,  жодної  бруньки,  але  в  землі  в  корінні  вже  визріває  наказ  весни,  яка  таїться  в  схованці  пульсує,  вичікує,    набирається  сил  під  снігом,  у  голому  гіллі,  в  морозному  вихорі,  щоб  раптом  вибухнути  розквітом.    То  тільки  зовні  здається,  що  в  мінливій  погоді  березневого  дня  панує  якийсь  безлад  –  у  глибині  там  є  щось  таке,  що  логічно  з  години  на  годину  дозріває,  нагромаджується,  шикується,  тільки  ми  не  відрізняємо  залізного  закону  астрономічного  року  від  його  випадкових,  швидкоплинних  схрещень  із  законами  менш  відомими,  а  то  й  зовсім  невідомими.  

(З  книг  «Як  любити  дітей»  та  «Правила  життя».)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2017
автор: Ник.С.Пичугин