І
Нічні вогні заманюють до себе,
Згасає сутінковий вже ліхтар,
І здавлює так сильно тут між ребер,
Я падаю з небес немов Ікар.
Спаливши крила, і у пекло прямо
Вогню уже і зовсім не боюсь,
Лишень йому я вірно віддаюсь,
Благаючи розплавити всі ярма.
ІІ
Гаррота убиваючи велить:
«Не бачити тобі уже блакить
Небес та сяйва мерехтіння зір».
І я згоряю в звуках сотні лір.
ІІІ
Загублений, немов святий Офір,
Все більше відчуваючи Ефір.
Словам любові більше ти не вір!
І місто все давно вже глухо спить,
Зоря і місяць в небі гомонить,
Лиш серце в грудях тихо палахтить.
© Володимир Верста
Дата написання: 15.07.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.07.2017
автор: Володимир Верста