Як трепетно я вимріяла вас
У власних нескінченних монологах,
То в профіль уявляла, то в анфас
І вірила - зведуть шляхи-дороги,
Як солодко бриніло щось в мені,
Коли торкалась ваших дум словами,
Як ними обіймала уві сні,
Мов ковдрою, вкривала небесами.
Як довго, як неспішно я плела
Мережива квітуючому саду,
По крихті назбирала міх тепла
І віддала, щоб сяяли свічада.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2017
автор: Оксана Дністран