Житомир. Ранок. Малий скверик
У лікарняному дворі.
Ось вимкнувся нічний ліхтарик
Та сонце встало на зорі.
Торкнулось променем берізок,
А далі шибок, що в вікні,
І відблиск стрибнув на моріжок,
Що під деревами в дворі.
Проснувся вітер і гуляє,
А потім враз – тихенько стих,
Бо в цей час птахи прилітають
І чути виразно їх крик.
Давно за цим спостерігають:
І хворі всі і лікарі,
Адже ніхто того не знає,
Де взялось чудо це в дворі.
А чудо дивне – дві ворони
Щоранку в двір сюди летять,
Сховаються в деревах й в кронах
Вже починають розмовлять.
І в тому каркані ранковім
Несуться дивні імена,
Де чітко чути два лиш слова:
Це - «Кларр» та ще «Клар-р-ра».
Мабуть, ворони мали ім’я,
Їх хтось слова вчив вимовлять,
Бо недаремно у верхів’ях
Слова ці чітко так звучать.
Хто випустив цих дивних птахів
І хто навчив їх говорить?
Тепер чи з радістю, чи з жахом
Вони на волі мусять жить.
І всі навколо затихають,
Аби почути ці слова,
А птахи, ніби відчувають,
Кричать - аж дзенькіт у вухах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741557
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2017
автор: Ольга Калина