Як лист осінній падає печаль
Й ховається у хвилях сміху.
Відносить смуток тугу геть, у жаль,
Будує з хмар невидиму поміху.
У сні твій профіль мариться мені
Без страху болю і без перепонів,
Та недосяжний ти - у далечині
І я не доберусь твоїх кордонів.
Пробачила тебе й забула я
Так швидко, наче то лиш сон був,
Неначе ти у небі ще одна зоря,
І геній, і, одночасно, бовдур.
Ти інколи вриваєшся в думки
І мокнуть вії від дощів солоних.
"Люблю" й "ненавиджу" заплуталось в клубки,
А я вже думала, що вибралась з полону.
Іще жовріє щось у глибині,
Що так палало кілька років з лишком.
Туга моя у молитовній тишині,
У позі ембріона плаче нишком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2017
автор: Otmyna Oknezhka