[i]"Шлях до небокраю"[/i]
Срібною ниткою стелиться сон –
нею замотує, тягне у спокій.
«Спати! – огорне дрімоти полон. –
І мандрувати в простори широкі».
Час завітати в далекі світи,
зникнути миттю у білому цвіті.
Нетрі казкові, цю ніч, віднайти –
дивно-незримі при денному світлі.
Сяйними зорями встелений шлях,
ніби металу, що точиться, іскри.
Хутко нахлине навколо, в краях,
сон відкриваючи межі. Вже близько.
Морем накрив, утопивши думки;
поряд, за крок, оселилися мрії.
Розум буття шепотів: "Не спіши!" –
тане і лине у промені білі.
Всюди відкрита дорога одна,
світла, знайома, як напрямок долі.
Чути як ллється джерельна вода –
тихо дзюркоче, спокійно, поволі.
Виліз на дах і сидить Домовик –
в сни проводжає, махає рукою.
Млою прозорою сутінок зник,
мов заворожений ночі красою.
У сновидіннях усе відшукаєш:
щось нездійсненне, скарби чи удачу.
Ночі Купальської небо безкрає -
папороть-квітку добудеш гарячу.
На роздоріжжі стоїть путівник,
вказує стежку, якої не видно.
Шлях цей, від долі, розтанув і зник –
прямо до лісу що вів, очевидно.
Поле довкола, впирається в ліс.
Жовте безмежжя, як море, колосся.
Майже дозріло, чекає укіс –
В одяг життєвої сили вдяглося.
Сумно співають далеко пташки –
ситцеве небо хмаринки сховало.
Місяць по ньому спішив навпрошки .
Ніч безупинна і часу так мало.
Ніби от-от і ранкова зоря,
Стисне на сході вже обрій в обіймах.
Зніяковіло пробудить зрання,
вирине сонця усмішка спокійна.
«Сон чи реально - подумав Лук’ян,
глянувши в небо, на руки, на поле. –
Суще усе, чи ілюзій обман.
Що відбувається всюди довкола?»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740833
Рубрика: Поема
дата надходження 06.07.2017
автор: Андрій Гагін