...ЙОГО надувають спеціальним насосом. Насос продається в комплекті-така собі псевдо-космічна чорна труба з поршнем. ВІН - це човен. Гумовий пластиковий непривабливий млинець, який за кілька хвилин - завдяки насосу - перетворюється на зухвалий і гостроносий плавзасіб довжиною у три метри. Човен пахне пригодами і китайськими гумовими шльопанцями... Нервово жую бутерброд. Не від голоду - від жаху. Від усвідомлення незворотності подій. Підступності річки. Кількості нещасних випадків на воді відносно массовості випуску китайською промисловістю неякісних надувних човнів. Перспектив наявності у водах Дністра піраній і крокодилів, випущених туди безвідповідальними місцевими феодалами... Жорстокості рибалок-аборигенів... Зрештою - перспективою бути винесеними у відкрите море без води і їжі. Адже саме у ЧОВНІ мені доведеться провести найближчі кілька діб. А це страшно:я ніколи не плавала човнами так довго,так далеко і так по-справжньому...
За кілька секунд моя наманікюрена стопа пересічного 38 розімру ступить на борт вищевказаного ЧОВНА. І лише кілька сантиметрової товщини дно, наповнене повітрям, відділятиме моє ще досить привабливе, але смертне, тіло від чудес, несподіванок і небезпек оцих так звабливо сяючих під сонцем вод...
Восьма ранку. Човен надутий. Якмога повільніше жую бутерброд. Кружляють мухи та комарі. З найближчих кущів вітерець доносить характерний запах, а зіжмакані клапті туалетного паперу неподалік красномовно свідчать про те, що ми ще тут, на твердій землі, серед людей...
- МОЖЕ НЕ ТРЕБА? - питає мене одне з моїх внутрішніх "я" - сцикливе,манірне і благеньке
- ПІЗНО! - відповідає друге моє "я" - вперте, мужнє як солдат Джейн і готове до подвигу. Натягує віртуальну невидиму гумову шапочку для плавання і заносить ногу над човном...
- ПЛЮСЬ! - каже човен, гойдаючись, одразу провалюючись на кілька жахливих см углиб.
-ААААААААА!!!.... - каже моє серце, обривається і опиняється просто на пластиковому дні. ОН воно тріпоче, смикається і скаче, як впіймана риба, під моїм лівим коліном. Не встигаю обдумати, як продовжую функціонувати без серця, бо ЄВГЕНОВИЧ тицяє мені весло і вмощується в ЧОВЕН позаду - човен двомісний.
Ще кілька критичних моментів - я вчусь веслувати... Бідним рибкам, що вистрибують з води то тут, то там, доводиться почути кілька неприйнятних для вихованого товариства висловів.
Нарешті весла злітають, мов крила. Бабки займаються коханням просто в повітрі. Пропливають дерева, відображення хмаринок і пластикові пляшки. Вода відзеркалює насмішкуваті очі Бога. В животі вовтузиться бутерброд.
Шкодую про дві речі: не взяла кепки і... не написала заповіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740819
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2017
автор: уляна задарма