Надворі ніч…. Чи то здається ранок, подумав Олег, втретє повернувся на бік.
І, що це? Десь сон подівся, чи десь заблудився, якась безпорадність огорнула його. З пересердя витягнув з під подушки телефон, крадькома підглянув одним оком на табло - 2.30. Ого!- Продер очі, потягнувся.
Кімната добре освітлена, в два вікна неначе прожектором світило місячне сяйво, напевно місяць уповні, подумав. Слухав, як розповідає про себе годинник, гучно крокуючи по кімнаті. «Тік-так» і знов «Тік – так», от трасця, чи рахувати, чи, що щоб заснути? - незадоволено шепотів про себе.
Напевно жарко, скинув з себе ковдру, зупинив погляд на котові. Василь, який лежав на кріслі, теж не спав, зирив на нього зеленими очима. Можливо я його розбудив. Кіт зівав, витягнувся на все крісло, раптово наче незадоволено зирнув,відвернувся, струтився калачиком.
Ні мабуть таки жарко, встав потягнувся, зівав, розставивши руки в сторони. Включив світло, відчинив вікно, сперся ліктем, дивився на небо. О! Ти, ще не вповні, немов надгризений з одної сторони і так світиш, не даєш мені спати. Сердито дивився на нього. Що за чортівня, раніше навіть не помічав тебе, а це напевно безсоння так діє, чи ти його посилаєш? Крутилися образливі думки. Вже задивився на кущ, який прямо під вікном, то кущ чорної смородини. Та вже ягоди обірвали, між листків виднівся павук, який завзято плів мереживо. Ха! Бач і йому не спиться, усміхаючись, позирнув на місяць. А той, здавалося лукаво посміхався, переливався і світив все ясніше й ясніше. А зорі, йому неначе відповідали взаємністю, мерехтіли, іскрилися.
Зазирнув у телефон, світився час – 3.00. Прохолода поступово охолодила тіло хлопця, здригнувся, виключив світло, з розгону вскочив в ліжко, заліз під ковдру. Може таки засну, вмовляв себе, крутився, раз – по - раз підіймаючи ковдру. О, що це? Під ногами кіт, лапою торкав пальці ніг, хотів гратися.
-Е, ні, ходи сюди, краще збоку ляж біля мене, - брав кота рукою, а той грайливо махав лапою.
- О! Ти такий гарячий, як я, одинокі мужики, - гладив і пригортав до себе, той, від задоволення, почав муркотіти.
Раптом у вікно почувся спів пташки, Василь пулею вилетів туди. От мисливець, зівнувши подумав Олег, заховав голову під ковдру. Та сон не йшов, прислухався, до щебетання, це мабуть шпак, напевно про любов співає…. А моя любов сьогодні приїжджає та, що я їй скажу? Знову скажу, що скучив, а, от, як матері та батькові сказати, роздумував Олег, вкотре накрив голову ковдрою. Дурненька моя Оля навіщо, було так розгніватися на мене, приревнувати і в поспіх вийти заміж за Вітьку – однокласника.
Не пройшло і дев`ять місяців народила дівчинку, так писала мама, а я навіть не мав часу розібратися, тож після інституту пішов на службу в армію. Хоча Софійка дуже схожа на Олю та, щось все ж щемить серце, здається моя донечка. Хоч би написала, роздумував. Ще й залишила доньку на батьків, сама поїхала на заробітки, вже встигла розійтися з чоловіком,
»Охо-хо-хо-хо… Життя..
Пригадав поле, де гуляли, ту ніч кохання. Як він, старший за неї на п`ять років, спокусив, ще незайману, як умовляв і клявся, що все життя буде тільки її кохати. Ніхто і ніколи не зміг би й подумати, що так станеться. Та випадкова, дурнувата сварка в клубі, коли пішла без мене, а я здуру, взяв, якусь одну кралю в обійми, прийшов на підпитку. Це приїхали до когось дівки з міста, навіть не знаю, як їх звати. Приревнувала, три дні поспіль ходив під хвіртку, викликав, не вийшла.
Світало… За вікном помітив безхмарне небо. Мабуть буде гарний день. Пташки переспівувалися між собою, а з сараю раз - у- раз чути дзвінкий голос півня. Почув голос мами, за мить відчинила до нього двері,
-Я теж не сплю, а чому й сама не знаю. Здається тиск в нормі, а якась тривога бере, не знати й чого. А чого тобі не спиться? Бачу, майже з середини ночі тлумишся, що тебе може турбувати? Часом не холостяцьке життя? Може нарешті знайшов собі дівчину, чи жіночку? Хто вас зараз знає, таке безалаберне життя ведете. В селі ж дівчата непогані є, ти звичайно на дуже молодих не задивляйся, тобі треба таку, щоб вже одружитися. По природі так треба синку, може тому і не спиш….
- Та ні мамо, оце ця ніч така, а так, то я після пасажирів в маршрутці стільки наслухаюся, перевозячи їх цілий день, що сплю гарно.
- То тоді чого не спати? Місяць не вповні, що може тебе турбувати?
Олег сів на ліжку, підібгав під себе ноги, обмотався ковдрою, роздумуючи, дивився на неї. Що взяти викласти все, що на душі? Вагався, холодний піт виступив на чолі,
-А ти не спішиш мамо?
-Та куди спішити, сьогодні вихідний, а ти лягай, ще поспи, здається і в тебе сьогодні вихідний.
Серце колотилося, в собі відчував бажання спитати за дівчину,
-Мамо, а Оля, Петрунів, що давно розійшлася з чоловіком?
- Давно синку, дівчинці і пів року не було, в них з самого початку не ладилося, так люди по селі говорили.
-А куди на заробітки поїхала?
-Та куди ж, куди ? В Польщі, вже днями має приїхати.
-А я чув, люди в маршрутці говорили, що сьогодні приїжджає, тільки не знав де вона була.
-А тобі, що до неї, синку? Вона тобі нащо з дитям? Що дівок мало?
Олег, хвилювався, дивлячись на неї, тремтячим голосом сказав,
-Мамо, я зробив велику помилку, маю великий гріх. Гадаю прийшов час виправити, якщо можна виправити.
-Ой, синку, багато хто в молоді роки робить помилки та все ж, якось живуть.Ти поглянь на себе, гарний, статний, при роботі, все життя попереду, все буде добре, дасть Бог знайдеш собі пару.
-Мамо, я її знайшов, це Оля, я так думаю, що Софійка моя донька.
- Ой лишенько! – гучно сплеснула долонями.
Раптом до кімнати зайшов батько,
-Що за безсоння? Ви сьогодні спати дасте, чи ні?
- То крутилася пів ночі, то тепер теревениш, ще й так гучно. Мовчите… Може щось сталося?
В матері на очах сльози,
-Ти чув таке, каже про Олю Петруків. Каже, що Софійка мабуть його донька. Ой, Боже, що ж це коїться, мовчав до цієї пори. Вона славна жіночка, я тепер пригадую, вона якось з дівчинкою йшла, тримаючи її за ручку, так боком до мене. Мені, ще тоді вздрілося, щось знайоме, хода дуже схожа на твою.
Мати плакала, витирала сльози, які текли беззупинно по обличчі. Батько сів поряд з Олегом,
-Ну нарешті, я давно чув від Дмитра ( її батька), що може пора поріднитися та не міг зрозуміти в чому справа. Всі натяки пропускав повз вуха, бажаючих поріднитися є, хлопців в селі ж менше, чим дівчат.
На якусь мить замовк, пристально подивився на обох, вже веселішим голосом,
- Значить Софійка наша онучка! Ну, то й добре, поїдемо автівкою. З Івано - Франківська потяг приїжджає об одинадцятій годині. Так що сину, зустрінемо, заберемо сюди, все обговоримо. А потім, підемо разом з нею і заберемо онучку.
Олег зірвався з ліжка, натягував спортивні штани, поглядав на батьків,
-Оце так- так! Я боявся зізнатися. Не наважувався вам сказати. Напевно ця безсонна ніч зробила мене щасливим. Я дуже радий, що ви мене зрозуміли.
Він обійняв маму,
-Тільки, без докорів, я тебе прошу! А жити будемо в бабусиній хаті, це ж не далеко, зробимо там ремонт,господарювати будемо самі.
- Я думаю, Оля теж буде щаслива, адже не раз мене запитувала про тебе, що ти і як? І коли приїдеш? Тож я до магазину, за продуктами, а ви тут справляйтеся, готуйтеся зустрічати дівчину - усміхаючись проговорив батько.
06.07.2017р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2017
автор: Ніна Незламна