Засмучена ніч у душевну безодню
Скотилась, притулку шукати.
І лащиться... для кошеняти
Таке вже роздолля настало сьогодні.
Погладить за вушком пухнасте і ніжне,
Маленьке, грайливо за хвостик
Піймає і проситься в гості...
Шматочками спомини кришить і ріже.
Від себе відштовхує сірого тіні, -
Дзеркала щитами, а гомін
Затихне, легкі й невагомі,
Слова завмирають, як версія-міні
Великого райського, ніби-то, саду.
У квітах роса спочиває.
Мурчить кошеня, он де зграя
До полум"я рветься, шукає розраду.
Грайливо торкає метелик яскравий,
Цілуючи спинку і вуса.
Яка ж бо солодка спокуса, -
У темряві ночі напитись заграви.
28.06.17.
[img]https://scontent-waw1-1.xx.fbcdn.net/v/t1.0-9/19437367_312285335890587_3863668782784402480_n.png?oh=07755e90df48907b21cdb537d2316589&oe=5A1059ED[/img]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2017
автор: Ліна Ланська