[i](із циклу „Я вірю“)[/i]
Відквітнули сади Семіраміди,
зронили віти над аля́удським мостом.
Давно весняні чарували види,
коли дерева укривалися листом.
Пройшли роки – кубельце опустіло,
розбіглись діти, кожен хто-куди.
Нема й до саду вже нікому діла,
ніхто не дасть йому стражденному води.
Лиш бур’янам тепер в саду роздолля,
у зріст міцний чортополох стоїть.
Для шкідників настала вільна воля,
нема кому ту нечисть потруїть.
Для кого ж дім той світлий будувався,
де ледве не наклав своїм життям?..
Якби ж то знав, можливо б не старався
і не обманювався світлим майбуттям…
Пройдуть роки, минуть десятиліття,
та все ж настане завтра золоте.
Нові дерева знов розпустять віття
і сад мій над Інгулом зацвіте!
28.06.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739722
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.06.2017
автор: Олександр Мачула